Сахель став регіоном, де кліматичні зміни, слабкість держав і насильницькі конфлікти переплелися в єдину кризову динаміку.
Сахель — це «напівпустельна смуга Африки», що простягається від Атлантики до Червоного моря. Останніми роками він перетворився на глобальний осередок тероризму. Насильство зумовлене поєднанням нестабільного врядування, нелегальної економіки та дефіциту ресурсів. Кліматичні шоки посилили вже наявні напруження.
Польові дослідження в Буркіна-Фасо, Малі, Нігері та Нігерії включали інтерв’ю з фермерами, скотарями та лідерами громад. Вони показали, що зміни опадів і тривалі посухи безпосередньо підривають засоби до існування. Це загострює конфлікти за землю й воду. Люди змушені застосовувати стратегії виживання, що іноді поглиблюють насильство.
Багато кліматичних ініціатив реалізуються як великі проєкти «зверху вниз». До них належать «Велика зелена стіна» та аграрні програми зі зниження вуглецевих викидів. Вони мають екологічну цінність, але в умовах слабких держав несуть ризики. Неправильно сформульована екологічна політика може посилювати нестабільність.
Інтерв’ю засвідчили втрату довіри до державних інституцій. Громади звертаються до альтернативних форм управління, включно з добровольчими загонами та традиційними старійшинами. У такому вакуумі діють збройні угруповання. Вони використовують кліматичну вразливість і соціальне невдоволення для розширення впливу.
«Якщо громада стає сухою землею, збройні угруповання користуються цим», — зазначив лідер громади з Малі. Подібні висловлювання повторювалися в різних країнах. Вони вказують на зв’язок між екологічним виснаженням і безпекою. Клімат стає каталізатором, а не першопричиною насильства.
Опитані громади наголошували на необхідності участі місцевого населення. «Проєкти мають залучати громаду з самого початку», — підкреслив традиційний правитель з Буркіна-Фасо. Інший респондент з Нігерії зауважив: «Коли люди взаємодіють з урядом, з’являються рішення». Це вимагає відходу від суто технократичних підходів.
Ефективне пом’якшення наслідків зміни клімату має бути «чутливим до конфліктів». Воно повинно поєднувати екологічні заходи з розбудовою миру та державності. Кліматична політика може стати інструментом стабілізації, якщо враховує місцевий контекст. Такий підхід здатен перетворити замкнене коло нестабільності на шлях до розвитку.