Археон Thermococcus gammatolerans, відкритий у зоні гідротермальних джерел, демонструє виняткову стійкість до іонізуючого випромінювання, хоча його природне середовище не пов’язане з підвищеною радіацією.
Цей мікроорганізм належить до домену архей — «прокаріотичних організмів, відмінних від бактерій і еукаріот». Він витримує до 30 000 грей, тобто одиниць поглинутої дози випромінювання, що у тисячі разів перевищує смертельний рівень для людини. Організм мешкає в басейні Гуаймас у Каліфорнійській затоці, де океанічна кора розкривається і вивільняє мінералізовані флюїди. Такі умови поєднують високу температуру, тиск і хімічну агресивність.
У лабораторії культури піддали впливу гамма-випромінювання від ізотопу цезій-137. Попри інтенсивне іонізуюче випромінювання, клітини продовжували рости. Геномний аналіз не виявив надлишку генів репарації ДНК — «процесів відновлення пошкодженого генетичного матеріалу». Це поставило під сумнів припущення про унікальні захисні механізми.
Подальші дослідження показали, що ключову роль відіграє контроль окислювального стресу — «пошкодження клітин вільними радикалами». Радіація все ж ушкоджує ДНК, але рівень вторинних реакцій значно обмежений. Ферментні системи швидко ліквідовують ушкодження, запобігаючи накопиченню мутацій. Отже, радіостійкість є побічним продуктом адаптації до екстремального термального та хімічного середовища.
Еволюційний принцип «достатньо добре» проявляється тут особливо виразно. Механізми, сформовані для виживання у надгарячій безкисневій темряві, випадково забезпечили витривалість до доз, смертельних для складних організмів. Це розширює уявлення про межі біологічної стійкості життя.