Кістяк жінки XVII століття, похованої з металевим серпом біля горла та трикутним замком на великому пальці ноги, вже кілька років інтригує археологів. Нещодавно опубліковане дослідження, проведене командою з Університету Миколая Коперника, допомогло уточнити, хто була ця людина і чому її так боялися. Про роботу науковців розповів ресурс New Atlas.
«Антивампірське» поховання з Гробу 75
Незвичайне поховання, відоме як «вампірка з Пєня», було виявлене 2022 року на кладовищі поблизу села Пєнь у північній частині центральної Польщі. Археологи з Інституту археології Університету Миколая Коперника в Торуні розкопали тут Гроб 75, у якому лежав повний скелет молодої жінки.
Найразючішими елементами поховання стали 36-сантиметровий серп, розташований так, щоб перетинати її шию, та трикутний замок на великому пальці ноги. Подібні ритуальні дії дослідники відносять до так званих «антивампірських» практик — нетипових для певної культури способів поховання, спрямованих на те, щоб обмежити можливе «повернення» небіжчика.
У цьому ж ґрунтовому могильнику не виявили релігійних атрибутів, що дозволило припустити, що тут могли ховати протестантів. На тлі релігійних і соціальних конфліктів XVII століття це кладовище могло слугувати місцем для «аутсайдерів» — бродяг, єретиків, сиріт, нехрещених дітей, людей, які вчинили самогубство. І, можливо, тих, кого підозрювали у зв’язках з нечистою силою.
Молода заможна жінка зі скандинавським корінням
Щоби дізнатися більше про цю жінку, археологи протягом кількох років аналізували її ДНК, ізотопний склад кісток, а також хімічні характеристики металевих предметів і тканого оздоблення з могили.
Результати свідчать, що небіжчиця померла у віці приблизно 17–19 років. Вона була місцевою мешканкою, однак генетичні дані вказують на скандинавське походження її предків.
У Гробі 75 знайшли фрагменти декоративної стрічки з позолоченої та посрібленої нитки й шовку — так званого галона. Вірогідно, він оздоблював головний убір або одяг. Це оздоблення стало головним свідченням її відносно високого соціального статусу. Аналіз кісток також показав трохи вищий за середній рівень споживання білка тваринного походження, що узгоджується з більш заможним способом життя.
Попри певний добробут, жінка жила в непростий час. XVII століття в Європі припало на період, який часто називають Малим льодовиковим періодом, із суворими зимами та частими неврожаями. На цьому тлі громади могли шукати «винних» за голод, хвороби чи соціальні потрясіння.
Чого боялися в Пєні?
У народній уяві ранньомодерної Європи «вампірами» могли називати будь-кого, хто викликав надприродний страх, задовго до романтизованого образу Дракули. Тіла з відтятими головами, цеглинами в роті або, як у цьому випадку, із серпом біля горла автоматично потрапляли до категорії підозрюваних у посмертній небезпеці.
Дослідники ставлять питання: що могла зробити ця молода жінка, аби громада вдалася до таких радикальних заходів? Її іноземне походження, відносний добробут на тлі загальних труднощів чи, можливо, незвичні поведінкові або медичні особливості могли викликати підозри.
Раніше припускали, що вона могла мати стан, пов’язаний із сильними головними болями та непритомністю. Однак на кістках не виявили очевидних слідів травми, тож справжня причина ранньої смерті залишається невідомою.
Серп і замок як «стримування після смерті»
Незалежно від того, що сталося за життя, археологи трактують серп і замок як свідомі спроби обмежити посмертну «дієздатність» небіжчиці. Металеве лезо над шиєю могло, за уявленнями людей того часу, перешкодити їй піднятися з могили, а замок символічно «замикав» шлях назад у світ живих.
Автори роботи описують це як спробу «символічно обмежити посмертну активність померлої, стримати її можливе повернення до світу живих і взаємодію між царством живих і мертвих».
Дослідження, опубліковане в журналі Journal of Archaeological Science: Reports, поєднує біологічний аналіз, вивчення матеріальних артефактів і історичний контекст. Воно не дає остаточної відповіді, чому саме цю молоду жінку вважали настільки небезпечною, але показує, як страхи й забобони минулого буквально вписані в кістки та предмети поховання.