Двоє науковців припускають, що давні вечірні посиденьки людей біля вогнища могли зіграти ключову роль в еволюції нашої здатності говорити. У статті в журналі Royal Society B: Biological Sciences вони пропонують гіпотезу, за якою саме умови життя поруч із контрольованим вогнем сприяли відбору на користь складної усної мови.
Про цю роботу розповідає видання New Atlas, підкреслюючи, що йдеться не про доведений факт, а про теоретичну модель, яку можна перевіряти експериментально.
Чому саме люди говорять так складно
Приматологиня Кетрін Гобайтер (Catherine Hobaiter) з Університету Сент-Ендрюс і антрополог Натаніел Джей Доміні (Nathaniel Jay Dominy) з Дартмутського коледжу намагаються відповісти на давнє питання: чому наша гілка еволюційного дерева розвинула настільки складну звукову комунікацію, тоді як найближчі родичі обходяться переважно жестами й простими вокалізаціями.
Шимпанзе та горили активно спілкуються – за допомогою поз, міміки, криків, ударів по грудях чи гілках. Для їхнього способу життя цього достатньо. Тож чому у людей з’явилися зміни в мозку й анатомії, які дозволили точну артикуляцію, багатий словник і складну граматику?
Автори нагадують, що існує чимало гіпотез: мова для виготовлення знарядь, для передавання знань, для координації в групі. Але більшість таких занять або не потребують саме усної мови, або не є унікальними для людини. Навіть серед сучасних людей не всі спільноти однаково покладаються на усні інструкції.
Вогонь як унікальна людська практика
На відміну від багатьох інших форм поведінки, контрольоване використання локалізованого вогню для їжі, безпеки й комфорту є справді унікальною людською рисою. І, за археологічними даними, воно приблизно збігається в часі з появою складної усної мови.
Антропологи вже давно припускають, що вечори біля вогнища могли змінити соціальне життя людей: з’явився додатковий час для спільного обговорення, розповідання історій, осмислення досвіду. Гобайтер і Доміні розвивають цю ідею, формулюючи пів десятка конкретних тверджень, які можна перевірити експериментально.
Якщо їхня гіпотеза правильна, саме нічні вогнища створили умови, де складна усна мова давала помітну перевагу – і тому закріплювалася природним добором.
Що саме могло відбирати мову біля вогню
Одна з ліній міркувань стосується того, як ми сприймаємо інформацію в умовах мінливого освітлення. Мерехтливе полум’я на тлі темряви одночасно притягує погляд і відволікає. Дослідники пропонують перевірити, чи не ускладнює така змінна яскравість розпізнавання жестів і міміки.
Якщо виявиться, що вогонь справді заважає читати жести, то вербальна мова могла стати надійнішим каналом комунікації саме в нічному таборі. У такому разі ті, хто краще говорив, мали б перевагу в координації, плануванні та зміцненні соціальних зв’язків.
Інше питання – вплив вечірніх розмов на сон. Затяжні історії біля вогнища, здавалося б, мали б шкодити відпочинку, що суперечить ідеї про їхню користь. Однак автори звертають увагу на спектр світла від жарин.
Вони посилаються на дані про те, що довші хвилі світла в діапазоні приблизно 660–1000 нанометрів поглинаються мітохондріями, покращуючи їхню мембранну потенціальність і збільшуючи виробництво АТФ – універсальної «енергетичної валюти» клітин. На цій основі вчені висувають припущення, що одна з найбільших переваг оповідання історій біля вогню може бути фотометаболічною – пов’язаною з впливом світла на клітинний обмін.
Якщо це так, тьмяне червонувате світло жару могло дозволяти продовжувати соціальну активність без серйозного порушення сну, а можливо, навіть давати певний фізіологічний бонус.
Гіпотеза, а не готова відповідь
Автори наголошують, що еволюція людини навряд чи пояснюється однією простою історією. Малоймовірно, що саме вогнища «спричинили» появу мови. Але вони могли створити середовище, де здатність до складного мовлення особливо цінувалася: для зміцнення соціальних зв’язків, обговорення політичних ідей, передавання досвіду й підготовки членів спільноти до майбутніх подій.
Щоб оцінити роль вогню в еволюції мови, потрібні експерименти: від вивчення того, як люди сприймають жести й слова при різному освітленні, до досліджень впливу спектра вогню на фізіологію та сон. Лише тоді можна буде говорити про підтримку або спростування цієї ідеї.
Поки що це лише приваблива історія про те, як наші предки могли вчитися говорити, сидячи в колі біля теплого вогню. І, як зауважує New Atlas, це цілком доречна тема для обговорення під час наступних посиденьок біля багаття.