Розширений аналіз давніх відбитків ніг у Національному парку Вайт-Сендс у Нью-Мексико підтвердив, що це найстаріші відомі сліди людини в Північній Америці, які датуються останньою льодовиковою добою — приблизно 23 500–21 700 років тому. Як описує матеріал видання Popular Science, дослідникам також вдалося відтворити різкі кліматичні коливання, яких ці люди зазнавали протягом одного покоління.
Суперечливі сліди, що змінили хронологію заселення
Сухе дно давнього озера у Вайт-Сендс відоме не лише білими дюнами, а й однією з найважливіших археологічних знахідок останніх десятиліть. У 2006 році археологи виявили в осадових породах відбитки людських стоп, які згодом визначили як найдавніші свідчення присутності людей на континенті.
Проблема полягала в тому, що до цього більшість дослідників вважали: перші люди потрапили до Північної Америки приблизно 16 000–12 000 років тому через Берингію — колишній суходіл між Аляскою та Росією. Оцінка віку слідів у Вайт-Сендс на рівні близько 23 000 років означала, що люди жили тут щонайменше на сім тисячоліть раніше, ніж припускали поширені моделі міграції.
Це спричинило тривалу наукову дискусію: різні археологічні школи сперечалися щодо справжнього віку слідів, а також посилалися на подібні, іноді ще давніші місця в Північній і Південній Америці. Нове дослідження покликане уточнити датування та краще зрозуміти умови, в яких жили ці люди.
Як пилок допоміг уточнити вік слідів
Щоб максимально точно визначити час появи відбитків, команда з Університету Аризони використала передові методи радіовуглецевого аналізу в лабораторії Геологічної служби США (USGS). Вчені дослідили сотні тисяч зерен доісторичного пилку, вилучених безпосередньо з шарів осадів, де збереглися сліди.
За словами геонауковиці Джессіки Тірні (Jessica Tierney), унікальні відклади Вайт-Сендс дозволяють відновити умови довкілля під час останньої льодовикової доби з дуже високою часовою роздільною здатністю. Це означає, що можна простежити зміни, які були відчутними для людей, що тоді жили в цьому регіоні.
Поєднавши геохімічні характеристики осадів із даними про викопний пилок, дослідники змогли відтворити давні регіональні особливості: розподіл рослин, кількість опадів, температуру та ступінь посушливості. Такий підхід дав змогу не лише підтвердити льодовиковий вік слідів, а й побачити, в якому саме середовищі пересувалися ці люди.
Ліс перетворюється на степ за одне життя
Аналіз показав, що люди, які залишили сліди у Вайт-Сендс, стали свідками надзвичайно швидких змін ландшафту. Протягом лише кількох десятиліть навколишні хвойні ліси поступилися місцем рівнинам, вкритим дубом і шавлією. Для екосистеми це дуже короткий проміжок часу, тож зміни були помітні вже в межах одного покоління.
Колись територію нинішнього національного парку займало велетенське озеро Отеріо. Згідно з новими даними, його площа коливалася приблизно протягом 1 500 років, а згодом водойма повністю відступила. Такі зміни були масштабними, але водночас узгоджувалися з глобальними кліматичними коливаннями льодовикової доби.
Попри ці різкі трансформації, люди продовжували ходити берегами озера, залишаючи свої відбитки поряд зі слідами мамонтів, гігантських лінивців і дірвульфів. Вайт-Сендс у той час був не пустелею, а холодним заболоченим ландшафтом, де співіснували великі тварини та люди.
Що означають ці результати
Нове дослідження зміцнює аргументи на користь того, що люди були в Північній Америці вже під час останнього льодовикового максимуму, а не лише після нього. Воно також демонструє, наскільки динамічним був клімат навіть у доісторичні часи, коли не існувало антропогенного впливу на масштаби сучасного.
Хоча суперечки щодо найдавніших слідів людини на континенті, ймовірно, триватимуть, унікальні осади Вайт-Сендс дають рідкісну можливість одночасно бачити і кроки окремих людей, і швидкі зміни світу, в якому вони жили.