Близько 7 300 років тому потужне виверження вулкана Кікай-Акахоя зробило частину Японії непридатною для життя мисливсько-збиральних спільнот дзьомон. Однак нове дослідження показує: попри масштабну катастрофу, деякі групи не лише вижили, а й змогли збільшити свою чисельність, особливо вздовж узбережжя. Про це йдеться в роботі міжнародної команди археологів, про яку розповідає SciTechDaily.
Виверження Кікай-Акахоя відбулося з морського дна й, за оцінками дослідників, стало раптовим ударом по всьому регіону. Воно супроводжувалося сильними землетрусами, гігантськими цунамі та випадінням метрових шарів вулканічного попелу, що накрив ландшафт і зруйнував місцеві екосистеми.
Не апокаліпсис і не повна безперервність
Десятиліттями археологи сперечалися, чи це виверження спричинило повний «апокаліпсис» поблизу епіцентру, повністю знищивши місцеве населення, чи все ж деякі громади змогли вижити навіть відносно близько до зони лиха.
Нове дослідження, очолюване професором археології Лундського університету Пітером Джорданом (Peter Jordan), показує, що жоден із цих простих сценаріїв не пояснює реальну картину. Замість тотального краху або плавної безперервності вчені бачать складну мозаїку різних демографічних траєкторій.
За словами Джордана, виверження було надзвичайно руйнівним: воно вибухнуло з морського дна майже без попередження, вдарило по японських островах землетрусами й цунамі, а потім засипало територію товстим шаром попелу.
Південний і північний Кюсю: різні історії
Аналіз археологічних даних показав, що в регіонах, де екосистеми найбільше постраждали й стали непридатними для життя, чисельність населення скорочувалася. У південному Кюсю громади дзьомонів почали зменшуватися ще задовго до виверження, тож на момент катастрофи це вже була малозаселена територія, яку відвідували переважно дуже мобільні групи.
Натомість у північному Кюсю ситуація була іншою. Там населення зростало ще до виверження, і цей тренд продовжився навіть під час катастрофи та після неї, попри тривале пошкодження екосистем. Автори роботи припускають, що на це зростання могли вплинути «біженці» з найбільш постраждалих районів, які переселялися на північ.
Схоже, що люди з внутрішніх територій відходили від зон найсильнішого впливу й концентрувалися вздовж північних узбереж, де морські екосистеми відновлювалися значно швидше. Нові способи використання багатих морських ресурсів могли додатково стимулювати демографічне зростання.
Провідний автор дослідження, професор Кембриджського університету Енріко Крєма (Enrico Crema), зазначає, що катастрофа призвела до великої втрати людських життів. Однак ті, хто вижив, мігрували, вибудовували нові соціальні зв’язки, змінювали економічні стратегії та знаходили креативні способи існувати й згодом процвітати в нових умовах.
Наслідки далеко від вулкана
Неочікуваним результатом стало виявлення змін і в більш віддалених регіонах Японії. Там, де до виверження населення зростало, після нього цей ріст зупинився або навіть перейшов у спад. Такі віддалені наслідки раніше не фіксувалися.
Дослідники припускають, що це могло бути пов’язано з короткочасними змінами клімату, спричиненими виверженням, або з погіршенням стану тварин, на яких покладалися громади дзьомонів, насамперед оленів і диких кабанів. Тварини, ймовірно, зазнавали сильного зношення зубів, поїдаючи рослинність, вкриту попелом, що впливало на їхнє здоров’я та чисельність.
Інші наслідки вулканічної активності для здоров’я та добробуту людей також могли відігравати роль, хоча їхній точний внесок ще належить з’ясувати.
«Шар катастрофи» в археологічних розкопках
У південному Кюсю археологи виділяють характерний шар відкладів Кікай-Акахоя — суцільний пласт вулканічного попелу, який перетинає ландшафт. Дослідники порівнюють життя до та після цього «шару катастрофи», щоб зрозуміти, як саме люди реагували на подію та її наслідки.
На думку Джордана, контрастні результати в різних регіонах показують, наскільки складними й непередбачуваними можуть бути наслідки великої катастрофи для людських спільнот. Дослідження демонструє, що навіть у, здавалося б, безвихідних умовах уцілілі громади мають, хай і обмежені, але варіанти дій: вони змінюють поведінку, співпрацюють, будують нові соціальні мережі та шукають способи адаптації.
Робота під назвою «Divergent demographic responses to the Kikai-Akahoya volcanic catastrophe in mid-Holocene Japan» описує ці різні демографічні реакції на одну й ту саму природну подію та підкреслює, що шлях від катастрофи до відновлення ніколи не є однозначним.