Аналіз давньої ДНК показав, що середньовічна Сицилія була справжнім генетичним «плавильним котлом»: люди, поховані на християнських і мусульманських кладовищах, мали спільне коріння в Північній Африці, Європі та ширшому Середземномор’ї. Про це йдеться в дослідженні, опублікованому в журналі PLOS One, на яке звертає увагу видання SciTechDaily.
У період між V і XV століттями нашої ери Сицилія неодноразово переходила від однієї держави до іншої: островом володіли Римська та Візантійська імперії, ісламські династії, нормани та шваби. Попри ці бурхливі політичні зміни, генетичні дані свідчать, що населення острова не змінювалося «з нуля» з кожним завоюванням, а зберігало значну тяглість і різноманіття.
Що саме дослідили археогенетики
Команда вчених проаналізувала давню ДНК 111 осіб, похованих на 19 археологічних пам’ятках по всій Сицилії. Рештки охоплюють період від римської доби до пізнього середньовіччя, що дозволило простежити зміни походження населення на довгому відрізку часу, коли острів був важливим вузлом торгівлі та конфліктів.
За словами Нейтана Вейлза (Nathan Wales) з кафедри археології Університету Йорка, результати суперечать уявленню про «темні віки» як про ізольований і застиглий період. Генетичні дані вказують на динамічні контакти та далекі зв’язки, які поєднували Сицилію з різними регіонами Середземномор’я.
Дослідники виявили, що люди, поховані на християнських і мусульманських кладовищах, мали подібне походження, яке поєднувало компоненти з Північної Африки, Європи та інших частин Середземноморського басейну. Це свідчить, що релігійні відмінності не обов’язково збігалися з різким розмежуванням за походженням.
Сліди міграцій через усе Середземномор’я
Зв’язки Сицилії простягалися ще далі на південь. Генетичні дані показали, що на острові протягом усього середньовіччя жили люди субсахарського африканського походження. Це вказує на давню й тривалу історію міграцій через Середземне море, а не на поодинокі епізоди переселення.
На думку авторів, така стійка присутність різних генетичних компонентів кидає виклик уявленню, що кожне нове завоювання супроводжувалося масовою заміною населення. Натомість завойовники, ймовірно, нашаровувалися на вже наявні спільноти, а острів залишався багатокультурним простором.
«Невидимі» люди історії
Дослідження очолила Аурор Моннеро (Aurore Monnereau), яка виконала цю роботу в межах своєї докторської дисертації в Університеті Йорка. Вона наголошує, що письмові джерела зазвичай фіксують великі події та погляд їхніх авторів, але залишають у тіні повсякденне життя більшості людей.
Аналіз давньої ДНК дозволяє частково повернути ці «втрачені голоси». Поєднуючи генетичні дані з письмовими та археологічними свідченнями, дослідники показують, що Сицилія була центральним перехрестям у високо взаємопов’язаному середньовічному світі.
Професор Мартін Карвер (Martin Carver) з Університету Йорка зазначає, що результати проливають нове світло на людей, які майже не потрапляють до традиційних хронік. Дані свідчать, що християни й мусульмани тривалий час жили в переважно заможних багатоконфесійних суспільствах, аж до початку XIII століття, коли Сицилія увійшла до складу Священної Римської імперії.
Що ще лишається з’ясувати
Автори підкреслюють, що для детальнішого розуміння того, як саме жили й змінювалися ці спільноти, потрібні нові дані з інших археологічних пам’яток по всьому Середземномор’ю. Розширення географії та часових рамок подібних досліджень допоможе точніше відтворити картину міграцій, змішаних шлюбів і співіснування різних культур у середньовіччі.
Стаття має назву «Genetic histories of individuals from multi-faith medieval Sicily» («Генетичні історії людей із багатоконфесійної середньовічної Сицилії») і демонструє, як сучасні методи аналізу ДНК дозволяють по-новому прочитати історію регіонів, де століттями перетиналися імперії, релігії та народи.