Близько шести мільйонів років тому в мілководних морях на півдні сучасного Перу жив карликовий кашалот з обличчям, якого немає серед нинішніх мешканців океану. Його викопний череп, описаний у новій роботі в журналі Communications Biology, має найекстремальнішу лицеву асиметрію, відому серед китоподібних і, ймовірно, навіть серед усіх ссавців. Про це повідомляє видання Sci.News.

Новий вид отримав назву Scaphokogia huachafo і належить до карликових кашалотів. За оцінками, тварина була завдовжки близько 2,7 м, а вся будова її черепа та шиї була «спроєктована» так, щоб спрямовувати рило прямо до морського дна.
Рекордна асиметрія обличчя
Нерівномірно побудовані черепи досить поширені серед зубатих китів, де асиметрія пов’язана з утворенням звуку та ехолокацією. Але Scaphokogia huachafo зайшла значно далі.
У цього кашалота обидві зовнішні кісткові ніздрі зміщені вліво від серединної лінії черепа, причому ліва помітно більша за праву. Кістки навколо лівої та правої очних ямок також істотно відрізняються за формою. За словами палеонтолога Альдо Бені́теса-Паломіно (Aldo Benites-Palomino) з GeoZentrum Nordbayern, пропорції черепа з різко «зсунутою» вліво лицевою частиною та великим вигнутим донизу рилом порушують усі правила симетрії, які спостерігаються в сучасних китів.
Майже повний череп Scaphokogia huachafo знайшли ще в середині 1990‑х років у районі Агуада-де-Ломас у басейні Сакако (регіон Арекіпа, Перу). Він походить із шарів формації Піско, відкладених приблизно між 6,3 і 5,6 мільйона років тому.
Першою підозрою при настільки перекручених формах зазвичай є деформація під час скам’яніння — тиск осадів міг спотворити кістки. Однак у цього черепа шви повністю зрослися, на ньому немає тріщин, слідів хвороб чи інших деформацій. Дослідники роблять висновок, що така асиметрія є справжньою біологічною особливістю, а не наслідком поганого збереження.
Порівняння з іншими китами
Щоб оцінити, наскільки незвичним є цей череп, команда створила набір 3D-вимірювань, зосереджених на лицьовій частині, і провела статистичний аналіз для 31 виду китоподібних. Рід Scaphokogia, до якого входить новий вид і ще два його родичі, виявився найбільш асиметричною групою серед усієї вибірки.
Найяскравіша риса Scaphokogia huachafo — це її рило: масивний, трубкоподібний рострум із дуже щільної кістки, посилений окостенілим хрящем. Воно спрямоване різко донизу, приблизно під кутом 31 градус від основної осі черепа.
Подібне «обтяження» кісток черепа відоме, наприклад, у ламантинів, моржів і деяких ранніх китів, які живилися на дні. Щільна кістка допомагає контролювати плавучість, а у випадку Scaphokogia huachafo важке рило, ймовірно, зміщувало центр мас уперед, полегшуючи утримання голови біля дна.
Гнучка шия і пошуки їжі на дні
Другий екземпляр Scaphokogia huachafo зберіг перший шийний хребець, що дозволило оцінити рухливість голови. Будова суглоба між черепом і шиєю свідчить про значну здатність до згинання вниз, а асиметрія цієї ділянки натякає, що голова рухалася по вигнутій траєкторії, а не лише вгору-вниз по прямій.
У сукупності ці ознаки вказують, що Scaphokogia huachafo був спеціалізованим донним живильником, який шукав їжу вздовж морського дна в мілких прибережних водах. У нього, ймовірно, не було типових спеціалізованих м’яких структур на морді, які багато сучасних донних ссавців використовують для пошуку їжі, тож дослідники припускають, що він міг покладатися на незвичні для кашалотів адаптації ехолокації, щоб виявляти здобич у м’яких осадах.
Як зазначає палеонтолог Габрієль Аґірре-Фернандес (Gabriel Aguirre-Fernández) з Університету Цюриха, у цього виду модифікований весь краніоцервікальний комплекс — система «череп–шия», яка спрямовувала рило прямо до дна. Поєднання щільної кістки, загнутого донизу рострума та гнучкого шийного суглоба, ймовірно, дозволяло тварині буквально «ковзати» над морським дном і живитися впритул до шару осаду.
Автори роботи розглядають Scaphokogia huachafo як яскравий приклад того, наскільки далеко могли зайти еволюційні експерименти серед вимерлих китів, пристосовуючи їхню анатомію до вузьких екологічних ніш дна мілководних морів пізнього міоцену.