На глибокому зовнішньому схилі тропічного рифу посеред Індійського океану виявили гігантську колонію корала завдовжки близько 1,5 кілометра – приблизно як сотня автобусів, поставлених один за одним. Вона росте на краю атолу біля віддалених Кокосових островів і, за оцінками, може бути тисячі років завдовжки. Про цю колонію розповіли дослідники в матеріалі ScienceAlert.
Морський біолог Джей-Пі Гоббс (JP Hobbs) зізнається, що ніколи не бачив нічого подібного. Цей корал належить до так званих рожевих коралів роду Pachyseris. Для порівняння, типові колонії Pachyseris зазвичай не перевищують приблизно 2 метрів у діаметрі, тож кілометровий «гігант» виглядає справжнім винятком.
Від першого занурення до повного мапування
Вперше на цю аномально велику колонію звернув увагу дайв-оператор Дітер Гергард (Dieter Gerhard) приблизно 30 років тому. Але лише нещодавно Гоббс зміг отримати фінансування, щоб детально її обстежити.
Почавши дослідження з місця, де Гергард колись пірнав, Гоббс просто плив уздовж корала, поки в нього не закінчився повітряний запас. Після цього були друге та третє занурення – він чекав, коли ж колонія нарешті обірветься, але кінець усе не з’являвся.
Згодом він навіть намагався скоротити шлях, дозволивши човну тягнути себе на мотузці, але ця техніка надто зацікавила місцевих акул, тож від ідеї довелося відмовитися. У підсумку досліднику знадобилося 12 окремих занурень, щоб повністю промапувати колонію.
На одному кінці корала він побачив 10-метровий розрив у рифі, за яким далі простягалися нові скупчення Pachyseris, що зникали в блакиті. За його словами, у минулому колонія могла сягати понад двох кілометрів, поки частина рифу не обвалилася.
Під час роботи Гоббс зібрав зразки корала з 50 різних точок уздовж колонії, щоб далі дослідити їх у лабораторії.
Нові методи збереження й генетичні таємниці
Історично корали для таксономії зберігали, вибілюючи й висушуючи їх, залишаючи лише мінеральний скелет. Багато музейних зразків і видів описані саме так. Така обробка добре підходить для вивчення форми й структури, але повністю руйнує ДНК.
Сучасні дослідники, зокрема Гоббс, тепер паралельно забирають і зразок живої тканини. Його зберігають в етанолі при дуже низькій температурі, тож геном залишається неушкодженим і придатним для секвенування.
Зразки гігантського Pachyseris вже передали до Квінслендського музею, де морський геномік Пітер Ковман (Peter Cowman) готується до аналізу даних. Один з аспектів його роботи – підтвердити видову приналежність цієї «мега-колонії»: це може бути один із відомих видів Pachyseris або навіть новий для науки вид.
Та видовий статус – не єдина загадка. Ковман ставить ще одне ключове питання: чи є ця структура одним генетично єдиним організмом, який виріс з однієї крихітної личинки, чи це багато окремих, близькоспоріднених колоній, що з часом зрослися в своєрідну химеру.
Гоббс зазначає, що обидва сценарії виглядають надзвичайно малоймовірними, саме тому настільки довгі колонії трапляються вкрай рідко. Якщо ж виявиться, що це один організм із численними клонами, що накопичувалися й розросталися упродовж століть, Ковман оцінює його вік у сотні або навіть тисячі років.
На його думку, у випадку підтвердження «єдиної особини» це може бути один із найбільших коралів, відомих науці. До того ж він суттєво відрізняється від раніше описаних гігантських коралів-«валунів», що мають куполоподібну форму і ростуть переважно вгору та назовні.
Як колонія могла вирости до таких розмірів
На відміну від масивних «блокових» коралів, Pachyseris утворює ряди концентричних, тарілкоподібних пластин. Їхні гострі гребені легко ламаються, що, за словами Ковмана, може пояснити, як одна колонія розповзається на велику відстань.
Якщо фрагмент колонії відламується й скочується нижче схилом, там він починає рости далі. Повертаючись і зливаючись з основною колонією, він наче розширює її межі, залишаючись при цьому тим самим генетичним індивідом.
Ковман також хоче простежити мутації в ДНК корала. Якщо це справді один організм, кількість і розподіл генетичних змін можна використати для створення так званого «молекулярного годинника». Це дасть змогу оцінити, скільки сотень чи тисяч років має колонія, і навіть приблизно відтворити момент, коли перша личинка оселилася на цьому рифі.
Життя на межі світла й кліматичні виклики
Колонія простягається з глибини приблизно 14 до 65 метрів уздовж крутого зовнішнього схилу рифу. Таким чином, її нижня частина заходить у мезофотичну, або «сутінкову» зону, де світла стає значно менше.
Для Pachyseris такі умови є цілком звичними, проте в цьому випадку корал існує в дуже широкому діапазоні освітлення й температур. Гоббс наголошує, що вчених цікавить, які саме довкілля та стабільні умови дозволили йому зберігатися так довго – що б не виявив генетичний аналіз.
Як і на багатьох інших тропічних рифах, мілководні корали біля Кокосових островів постраждали від відбілювання, хвороб та навали морської зірки-тернового вінця. Водночас на глибині ситуація виглядає спокійнішою – саме там умови, схоже, лишалися сприятливими протягом дуже тривалих періодів.
Можливо, такі глибокі рифи слугують своєрідним притулком для морських організмів, коли мілководдя зазнає стресу. Дослідники хочуть зрозуміти, чи здатні розміри цієї колонії допомогти їй витримати подальші зміни клімату.
Тепер, коли базова карта її розміру та поширення вже створена, науковці можуть стежити за будь-якими змінами, пов’язаними з відбілюванням, тепловими хвилями чи іншими кліматичними подіями. Ковман підкреслює, що це вихідна точка для довгострокового моніторингу – і шанс зрозуміти, як один гігантський корал виживає в океані, що швидко змінюється.