28-річний чоловік, відомий під ім’ям Карл, після операції на мозку почав бачити риси очей свого кота на обличчях людей, з якими спілкується. І навпаки, очі знайомих людей інколи з’являються на морді його домашньої кішки. Цей незвичайний випадок описано у журналі Cortex і він дає рідкісну можливість побачити, як мозок поєднує зорове сприйняття з пам’яттю. Про дослідження розповідає видання New Atlas.
За словами провідного автора роботи, нейробіолога Бреда Дюшена (Brad Duchaine) з Лабораторії соціального сприйняття Дартмутського коледжу, випадок Карла демонструє, що окремі риси обличчя можуть «витягуватися» з пам’яті й впливати на те, що людина бачить у поточний момент.
Як виглядають «обміни очима» Карла
Щоб точніше зрозуміти, як саме Карл сприймає обличчя, команда Дюшена створила за його участю серію зображень із допомогою ШІ. Протягом кількох місяців дослідники уточнювали деталі відповідно до його описів, доки чоловік не визнав картинки достатньо схожими на свої переживання.
Це не прямий запис його зору, а реконструкція запам’ятаних вражень, проте такі ілюстрації дають уявлення, як мозок може зібрати «неправильне» обличчя з правильних, але змішаних фрагментів пам’яті.
Карл розповідає, що його сіра смугаста кішка на ім’я Луна часто є першою, кого він бачить вранці. Інколи її мигдалеподібні очі, великі зіниці та навіть смуги «переносяться» на людські обличчя — як у реальному житті, так і на екрані. Якщо спочатку він бачить людину, її риси можуть з’явитися на обличчях інших людей або знову ж таки «повернутися» до Луни.
Для нього ці «запозичені» частини виглядають цілком природно вмонтованими в чуже обличчя і рухаються разом з ним, коли змінюється кут чи відстань. Епізоди можуть тривати годинами, інколи майже цілий день.
Що сталося в мозку після операції
Проблеми Карла почалися після хірургічного видалення артеріовенозної мальформації — аномального клубка судин — у правій задній частині скроневої кори. Ця зона бере участь у мовленні, зоровій обробці, контекстній пам’яті та розпізнаванні середовища, тому її ушкодження може мати неочікувані наслідки для сприйняття.
Тепер у нього спостерігається явище, пов’язане з палінопсією — коли образ, щойно побачений, наполегливо «повертається» у поле зору або вплітається в нові сцени. Крім того, дослідники вважають, що Карл має рідкісний розлад під назвою просопометаморфопсія (PMO), який змінює вигляд облич.
PMO іноді називають «синдромом демонічних облич»: риси можуть здаватися деформованими, змінювати форму, колір, розташування чи текстуру. У випадку Карла йдеться не стільки про потворні спотворення, скільки про точний, але невідповідний перенос знайомих рис із пам’яті в нову ситуацію.
Важлива деталь: чоловік впізнає, чиї саме це очі або риси — кішки чи знайомої людини. Це вказує, що мозок дістає зорові образи з довготривалої пам’яті та інтегрує їх у поточне сприйняття обличчя.
Подібні випадки та їх значення
Автори роботи пов’язують випадок Карла з описаним ще у 1986 році клінічним спостереженням. Тоді 58-річна жінка, яка зазнала інсульту в правій задній скроневій ділянці, почала бачити галюцинації: після того як вона подивилася на пуделя, усі пасажири в автобусі ненадовго «отримали» морду цієї собаки замість звичайних облич.
Інші опубліковані історії демонструють, що порушення роботи систем розпізнавання облич може проявлятися по-різному. У звіті 2014 року описано жінку, яка після інсульту бачила обличчя спотвореними: вони здавалися старішими чи молодшими, розпухлими, брудними або такими, що гримасують. Вона також почала гірше впізнавати родичів.
Звіт 2024 року в журналі Lancet розповідає про 58-річного чоловіка, який бачив у реальних людей витягнуті, глибоко зморшкуваті обличчя, тоді як фотографії виглядали нормально. У його анамнезі були тяжка черепно-мозкова травма та ймовірне отруєння чадним газом, хоча конкретну причину таких спотворень не встановили. Попри дивний вигляд, він розумів, хто перед ним, і не мав хибних переконань щодо чужих особистостей.
Жоден окремий випадок не пояснює повністю, як саме мозок створює такі підміни облич. Проте разом вони роблять дуже приватний досвід сприйняття більш доступним для науки і допомагають краще зрозуміти, як у здоровому стані мозок зазвичай без зусиль впізнає знайомі обличчя.
Дослідження випадку Карла опубліковане в журналі Cortex і, за версією вчених, може стати важливим кроком до розкриття механізмів взаємодії зору, пам’яті та розпізнавання облич у людському мозку.