Північноатлантична осциляція — це зона мінливого клімату на півночі Атлантичного океану. Вона характеризується циклічними коливаннями температури повітря та океанської води, а також періодичною зміною морських вітрів. Явище вперше було описано у 2001 році, і з тих пір крива температурних коливань прагне до свого максимуму.
Американські вчені впевнені, що саме північноатлантична осциляція провокує руйнівні урагани. Адже чим вище температура океанської поверхні і чим менше різниця в силі вітру на різній висоті над водою — тим потужнішим буде циклон. Протягом останніх 30 років — весь час крива індексу осциляції рухалася від точки мінімуму вгору — сила ураганів постійно зростала.
Теоретично, скоро має початися новий спад, і кількість потужних ураганів піде на спад. Проте головна проблема в тому, що осциляцію зараз спостерігають не тільки в північних, але і в східних і центральних регіонах Атлантики. Крім цього, свою частку в посилення циклонів вносить і глобальне потепління. Яка з протиборчих тенденцій пересилить — покажуть найближчі роки. Поки ж жителям атлантичного узбережжя варто готуватися до боїв з негодою.