При розкопках городища на півдні Туреччини виявили артефакти віком понад три тисячі років.
Турецька провінція Хатай давно цікавить археологів. У 1930-х розкопувати городище Телль-Атчан почав британський вчений Леонард Вуллі. Продовжив роботу і після війни. В результаті Вуллі виявив палаци, храми, будинки, міські укріплення, які пізніше датували бронзовим віком, причому від раннього до пізнього. Загалом там виділили 17 археологічних верств. Вчені припустили, що Вуллі знайшов Алалах – столицю стародавнього царства Мукіш.
Як це не дивно, довгий час після розкопки Вуллі ніхто не проводив. Проблема не в археологах, а в геополітиці: регіон Хатай підконтрольний Анкарі, але на нього активно претендувала Сирія. Остаточно питання вирішилося лише 2005 року, коли Дамаск відмовилася від своїх претензій. У Хатаї почали працювати археологи з Університету Мустафи Кемаля в Антак’ї (Туреччина).
Цього року вони знайшли цілу серію глиняних табличок з клинописом аккадською мовою. Попереднє датування – 3400 років. Аккадська мова була поширеною в Стародавній Месопотамії ще в період Аккадської імперії XXIV-XXII століть до нашої ери та служила основною сполучною мовою для народів, що населяли Месопотамію. Знайдені таблички ще потрібно ретельно дослідити та розшифрувати, але керівник розкопок Мурат Акар розповів, що, судячи з усього, на них записана інформація про управління та адміністративну практику царства Мукіш.
Мукіш — один з васалів могутньої імперії Мітанні, яка існувала в Північній Месопотамії в XVII-XIII століттях до н. е. Мітанні заснували хуррити — народ, що прийшов з Вірменського нагір’я і досяг успіху у своїх завоюваннях. Річ у тому, що в імперії Мітанні були надзвичайно розвинені конярство та мистецтво колісничного бою. Країна мала непрості сусіди — Вавилон і Єгипет. З першим хурритом воювали досить довго, але в результаті розгромили середньовавилонську державу, засновану ще Хаммурапі. Єгипетські фараони традиційно ходили у військові походи на Палестину та Сирію. Не зіткнутися із хурритами вони просто не могли. І спочатку ще тільки зростаюча держава Мітанні поступалася Єгипту, а в результаті платила данину. Але поступово розклад сил змінився настільки, що про данину вже не йшлося. Щобільше, воїни Мітанні самі ходили до Єгипту і час від часу перемагали війська фараонів.
У 1446 році до нашої ери фараон Тутмос III на захід від Халеба завдав поразки цареві Мітанні, і той утік через Євфрат. Але військові дії між Єгиптом і Мітанні тривали, і лише наприкінці XV століття до нашої ери ці держави уклали мир і вступили до династичного союзу. Що спричинило примирення?
Річ у тім, що в регіоні з початку II тисячоліття до нашої ери існувало Хетське царство. Вчені досі сперечаються, звідки прийшли хети: чи то, як і хуррит, з Вірменського нагір’я, чи Балкан. І якщо в період ранньої бронзи вони були досить невинними для сусідів, то приблизно з середини II тисячоліття до нашої ери хети, як і всі довкола, починають відвойовувати собі життєвий простір. І до кінця XV століття до нашої ери вони досягли успіху настільки, що Єгипет і Мітанні змушені були укласти антихетський союз. Вони так захопилися внутрішніми розбірками, що одна з їхніх васальних країн — Ассирія — повернула собі незалежність і пішла війною на колишнього сюзерена. А з іншого боку додали хети.
Повернемося до нових знахідок археологів в Алаласі. Ми не просто так згадали хетів та їхню непросту історію взаємовідносин з Мітанні. На тому ж городищі виявили циліндричну печатку і відбитки з неї, але мова на друку вже не аккадська, а лувійська. Клинописи мов схожі, проте все ж таки Мурат Акар впевнено говорить про те, що це саме лувійська, яка була поширена переважно в південній частині Хетського царства. І печатка належала одному з представників хетської знаті — на ній нанесено його ім’я, яке раніше не зустрічалося ні на яких артефактах. пізніше, ніж серія табличок з аккадським клинописом. Що робив в Алаласі хетський князь? Чи захопив його і встановлював свої порядки? Чи перебував із дипломатичною місією? Відповіді на ці запитання вчені сподіваються знайти після повного розшифрування клинопису.
Натхнення: naked-science.ru