Новий філогенетичний аналіз індоєвропейських мов показав, що вони почали розділятися більше 8000 років тому. Мабуть, носії праіндоєвропейської жили на півдні Закавказзя і лише звідти прибули в прикаспійські і причорноморські степи.
Сім’я індоєвропейських мов – від санскриту до португальської — найпоширеніша у світі. Сьогодні на них говорить більше третини населення Землі. Їх спільність вперше усвідомили ще в кінці XVIII століття, і відтоді тривають пошуки спільного кореня, праіндоєвропейської мови, на якій говорили предки безлічі народів Європи і Азії. Нова робота лінгвістів відносить його до хліборобів родючого півмісяця, які жили ще 9500 років тому. Стаття про це опублікована в журналі Ѕcience.
Серед багатьох гіпотез про походження індоєвропейських мов сьогодні домінують дві. Прихильники першої вважають, що ці мови беруть початок від жителів степів, що кочували на північ від Чорного і Каспійського морів. Сім’я почала розділятися близько 6500 років тому з міграціями, які стали можливими завдяки одомашненню коня.
Згідно з іншою версією, праіндоєвропейською користувалися ще на кілька тисяч років раніше. Її носіями були хлібороби, що населяли північ родючого півмісяця, на Вірменському нагір’ї, кордоні сучасних Туреччини та Ірану. І саме технології сільського господарства дозволили їм почати поширення по континенту.
Щоб перевірити обидві гіпотези, Пол Хеггарті (Paul Heggarty) і його колеги зібрали словник 170 «базових» понять, таких як «ніч», «вода» і «вогонь», в перекладі на 161 індоєвропейську мову, включаючи 52 нині мертвих. Аналіз їх фонетики дозволяє визначити родинні відносини між мовами і приблизно оцінити час розбіжності, побудувавши філогенетичне древо. Це класичний метод, для якого в останні роки навчилися застосовувати байєсівську статистику — цим методом і скористалися вчені.
Робота показала, що поділ мов сімейства на п’ять найважливіших груп почалося приблизно 8100 років тому і закінчилося близько 7000 років тому. Це частково свідчить на користь «гіпотези родючого півмісяця»: згідно з новими даними, саме з нього пішло перше поширення носіїв індоєвропейських мов. Одними з перших відокремилася індоіранська гілка, через Анатолію на південь Європи рушили предки балканських і грецьких мов.
Пізніше, переваливши через Кавказ, праіндоєвропейці досягли причорноморських степів, з яких — вже близько 5000 років тому – мігрували на захід, в центральні частини Європи. По суті, вченим вдалося об’єднати обидві гіпотези, показавши, що індоєвропейські мови поширювалися з обох епіцентрів: спершу з Закавказзя, з Крайньої Півночі родючого півмісяця, а пізніше — зі степів на північ від Чорного і Каспійського морів, звідки з часом досягли найдальших куточків Європи.
Зауважимо, що нова гіпотеза намагається виявити «прабатьківщину», базуючись на чисто лінгвістичних методах датування поділу мов. Однак, щоб зрозуміти, де на момент поділу жили передбачувані носії праіндоєвропейських мов, гіпотеза вимушено спирається на дані археології. Тим часом саме археологи ведуть дуже запеклі дискусії про те, які знахідки неоліту і мідного віку можна визначити як праіндоєвропейські, а які — ні. У зв’язку з цим висока ймовірність того, що з їх боку нова робота буде оскаржена, як це вже не раз бувало з безліччю гіпотез-попередниць.
Для надійного вирішення питання про прабатьківщину індоєвропейців потрібні археологічні знахідки з прочитанню ДНК, які можна було б пов’язати з носіями індоєвропейських мов. Поки таких знахідок на Південному Кавказі — і не тільки там — дуже мало. Крім того, якщо вірна гіпотеза Чорноморського потопу і прабатьківщина індоєвропейців лежала в зоні його затоплення, такі дані можуть зовсім не з’явитися в доступному для огляду майбутньому.