Десять років тому, проаналізувавши отримані з російського біосупутника «Фотон-МЗ» дані, вчені прийшли до дуже цікавого відкриття. Один з типів мікроскопічних безхребетних – тихохідка, виявилися вельми адаптивною до тривалого перебування у відкритому космічному просторі. Більш того, ці далекі родичі раків і комах, чудово проводили час в умовах повної невагомості, розмножувалися і були здатні виживати без їжі і води.
У процесі вивчення їх генів було виявлено, що з 38 000 понад 18% (а це понад 6 500 ділянок ДНК) вони «запозичили» у інших організмів, таких як: бактерій-екстремофілів, архей, і навіть грибів і рослин. З’ясувалося також, що тихохідки виробляють «особливий» білок, який не дає їм загинути при опроміненні смертельною дозою радіації.
Використовуючи всю цю інформацію, а також дані про загрозливі Землі космічні катаклізми, команда вчених з британського університету в Оксфорді на чолі з Альвесом Батістою (Alves Batista), почали з’ясовувати яка з небезпек космосу або на Землі може стати причиною вимирання тихоходок.
До трьох основних типів загроз вони віднесли: падіння на нашу планету великого астероїда, вибух наднової і гамма-спалахи. Але в результаті, жоден з цих видів «апокаліпсису» не зашкодить Землі настільки, щоб вимерло все живе, аж до тихоходок. Наприклад, якщо на Землю «звалиться» неймовірно гігантський астероїд, як Веста або одна з інших великих планет, розмірами з Плутон, то з Землі повністю зникнуть і випаруються в космос всі океани. Але шанс на те, що це взагалі коли-небудь відбудеться дорівнює нулю, тому що ці об’єкти ніколи не зближуються з нашою планетою. Принаймні, поки існує Сонце, а це триватиме ще як мінімум 4,5 мільярда років, нам це точно не загрожує.
У випадку з вибухом наднової, це повинно відбутися настільки близько від Сонячної системи, приблизно на відстані 0,14 світлових років, щоб всі умови та джерела для існування життя на Землі були повністю знищені. Проксіма Центаври, віддалена на 4 світлових роки від Сонця, є найближчою до нас зіркою і абсолютно ні чим не «загрожує».
Щоб Земля загинула від надпотужного джерела гамма-спалахів, по суті він повинен розташовуватися максимум в 40 світлових роках від нас. Але і це абсолютно неможливо, тому що з нами «по-сусідству» не мешкають настільки великі зірки, які б змогли спричинити подібної сили катастрофічні події.
Як нам відомо з історії минулого життя Марса, він теж мав атмосферу, завдяки якій можливо було існування екстремальних форм життя. Астроном Абрахам Лоєб (Abraham Loeb) з Гарвардського університету сказав, що можливо під марсіанською поверхнею існують або залишилися сліди існування подібних тихоходкам «членистоногих», які здатні протистояти радіаційному впливу і низьким температурам. Виявивши їх, можливо вдалося б визначити межі життя.