ДНК епітеліальних клітин сечового міхура може зберігати епігенетичні сліди хвороби, стаючи більш сприйнятливим до нових запалень.
Одна з особливостей запалень сечового міхура (циститу) і сечовивідних шляхів — високі шанси повторення хвороби, особливо у жінок. Причини цього досі погано зрозумілі, проте певну роль може грати стан генома епітеліальних клітин, точніше кажучи, їх епігенома. На такі висновки вказали експерименти на мишах, про які повідомляється в статті вчених з Вашингтонського університету, опублікованій в журналі Nature Microbiology.
Ще кілька років тому професор Скотт Хальтгрен (Scott Hultgren) і його колеги показали, що у мишей, які пережили інфекцію кишковою паличкою — основної причини таких запалень, спостерігаються морфологічні зміни клітин епітелію сечового міхура. Тому тепер вони вирішили уважніше придивитися до того, що саме викликає ці зміни. Для цього вчені ізолювали епітеліальні клітини здорових мишей і тих, хто страждає циститом в гострій і хронічній формі, і вирощували їх «в пробірці».
Виявилося, що і в таких умовах клітини зберігають помітні відмінності. Вчені припустили, що це визначається різницею в їх епігеномі. Нагадаємо, що так називають набір міток на ДНК, які не змінюють самі гени, але впливають на їх активність. Ці мітки частково успадковуються, а частково купіруються організмом під впливом різних обставин життя, як щось на зразок «генетичної пам’яті». Саме такі особливості виявилися у клітин сечового міхура після інфекції.
Нові епігенетичні маркери, зокрема, міняли активність каспази 1, білка, який грає важливу роль в клітинному імунітеті. У клітин, які пережили зараження, вона виявилася різко підвищеною, що може призводити до хронічного запалення і порушення структури епітелію, полегшуючи нове проникнення бактерій в тканину.