Есе Даріо Амодея, керівника компанії Anthropic, малює оптимістичну картину майбутнього, де штучний інтелект здатен прискорити науковий прогрес і вирішити глобальні проблеми, зокрема в галузі охорони здоров’я. Він стверджує, що розробки штучного інтелекту можуть значно скоротити час на досягнення медичних проривів і навіть створити методи лікування важких психічних захворювань. Крім того, вбачає можливість переносу людської свідомості у цифрове середовище та зниження рівня бідності. Попри це, його висловлювання викликали критику як маркетинговий прийом, спрямований на інвесторів.
Проте, сьогоднішні системи штучного інтелекту ще далекі від реалізації амбітних прогнозів, озвучених Амодеєм. Для навчання моделей загального штучного інтелекту знадобляться обчислювальні ресурси та інфраструктура, вартість яких обчислюється трильйонами доларів. І навіть за таких умов немає впевненості, що створення загального штучного інтелекту можливе. Сам Амодей визнає, що його прогнози базуються на припущеннях, через що передбачити майбутнє розвитку технологій важко.
Такі заяви керівників ШІ-компаній часто супроводжуються збором значних інвестицій, як це було з Семом Альтманом із OpenAI, що залучив рекордні $6,6 млрд після публікації свого есе. Водночас їхні прогнози про утопічне майбутнє, де ШІ вирішує глобальні проблеми, не мають надійного обґрунтування, але добре працюють як маркетингові стратегії. Це дозволяє апелювати до надій та страхів суспільства, залучаючи фінансування без переконливих доказів реалістичності таких сценаріїв.
У контексті зростаючої конкуренції на ринку ШІ, Anthropic, відома своїм фокусом на безпеку, змушена змінювати стратегію, роблячи більш гучні заяви. Хоча компанія була заснована з метою мінімізувати ризики від розвитку штучного інтелекту, тепер вона активно використовує більш агресивні маркетингові підходи. Нові гравці на ринку ШІ, як Ілля Суцкевер та Міра Мураті, також вносять зміни до конкурентної атмосфери, що підштовхує Anthropic до подібних рішень.
Між амбітними прогнозами про майбутнє ШІ та його нинішніми можливостями існує величезна прірва. Критики справедливо вказують на розрив між теоріями про можливості штучного інтелекту та його реальними досягненнями. Поточні системи ШІ більш придатні для автоматизації рутинних завдань і обробки великих даних, а не для вирішення глобальних соціальних проблем, як стверджують деякі розробники. Таким чином, висновки Амодея слід розглядати крізь призму ринкової конкуренції та залучення інвестицій, а не як реалістичний прогноз технологічного розвитку.