Глибоководний видобуток поліметалевих конкрецій може забезпечити «зелену» енергетику, але при цьому загрожує незворотно знищити морські екосистеми, які формувались мільйони років.
Мінерали для майбутнього або кінець невидимого світу
На глибині чотирьох кілометрів під океанською поверхнею, спеціальні машини збирають поліметалеві конкреції — кам’янисті утворення, що містять нікель, мідь, марганець та інші «критично важливі мінерали». Ці ресурси є основою для виробництва акумуляторів, елементів вітрових турбін, сонячних панелей і розумних енергомереж.
Втім, як зазначає біолог Адріан Гловер, «конкреції — це середовище існування, на формування якого пішли мільйони років». Їх видалення не просто руйнує структуру дна, а знищує цілі екосистеми, відомі науці лише частково. Прикладом є «гумова білка», щойно виявлений вид морського огірка, який залежить від цих утворень.
Зона найбільшого інтересу — Кларіон-Кліппертон (CCZ), розташована на відстані понад 1000 миль від Сан-Дієго. Конкреції цього регіону багаті на метали, необхідні для енергетичного переходу. За оцінками, до 2040 року попит на ці мінерали зросте в кілька разів.
«Світ має обирати не між впливом і його відсутністю, а між різними його формами», — стверджують представники The Metals Company.
Інженерія на межі фантастики та її загрози
Глибоководний видобуток відбувається за допомогою трьохкомпонентної системи: робот-колектор рухається по дну, труба доставляє матеріал на поверхню, а судно очищує ресурси. Робот працює за принципом «пилососа», піднімаючи камені «як м’ячі для гольфу».
Однак ця технологія створює шлейфи осаду, які можуть поширюватися на тисячі кілометрів, змінюючи склад середньоводних екосистем. Навіть незначні витоки або неправильний скид води на глибині 1500 метрів можуть порушити баланс в морській колоні.
Згідно з дослідженням, проведеним у 1979 році, сліди від експериментального видобутку залишаються помітними через десятиліття. Багато мікроорганізмів змогли відновитись, але види, що залежать від конкрецій, не повернулися, оскільки їх середовище існування було знищене.
«Терміни відновлення можуть перевищити людські горизонти планування», — попереджають вчені.
Аргументи «за»: етика, клімат і чистота
Прихильники глибоководного видобутку наполягають, що він має менший вплив, ніж видобуток на суші. Не потрібне знищення лісів, викиди СО2 нижчі, а відходів менше, оскільки конкреції — це вже концентроване джерело металів.
Також відзначають, що два інші морські методи (гідротермальні сульфіди й кобальтові кірки) є набагато інтрузивнішими і ризикованішими. У порівнянні з ними, збір вузликів з рівного дна виглядає менш руйнівно.
На суші утворюються «катастрофічні розливи» через зберігання гірських відходів, тоді як морські конкреції не потребують подібної інфраструктури. Але, як підкреслює географ Салім Алі, «ми стоїмо перед вибором не між добром і злом, а між типами шкоди».
Незнання як головна небезпека
Наукова спільнота б’є на сполох: понад 90% видів глибоководних екосистем залишаються невідомими. Знищення морського дна до їх відкриття є ризиком етичного і наукового масштабу.
Крім того, морське дно акумулює органічний вуглець, а порушення осадів може перешкодити природному поглинанню СО2. Такі втручання можуть мати глобальні кліматичні наслідки, про які наразі лише здогадуються.
«Нам не вистачає базових екологічних знань, щоб передбачити наслідки у повному обсязі», — наголошує Ульріх Шварц-Шампера з Міжнародного органу з морського дна (МОМД).
Контроль і право: хто має вирішальне слово
МОМД створений Конвенцією ООН з морського права, визначає правила доступу до так званого “Району” — морських глибин за межами національних юрисдикцій. Організація має розробити чіткі норми видобутку з урахуванням як економічної вигоди, так і збереження біорізноманіття.
Проте 24 квітня 2025 року ситуація ускладнилася. Президент США Дональд Трамп підписав указ, що дозволяє національним відомствам видавати ліцензії на видобуток у міжнародних водах, не чекаючи завершення багатосторонніх домовленостей.
Це викликало “різку критику з боку інших країн, зокрема Китаю”, які вважають такий крок ресурсним захопленням. США не ратифікували Конвенцію з морського права, тому покладаються на внутрішні механізми контролю через NOAA і Мінторгівлі.
Таким чином, глибоководний видобуток потрапляє у вакуум міжнародного права, де економічні інтереси випереджають екологічну обережність.
Мораторій чи прогрес: куди рухатися світу
До грудня 2025 року МОМД має погодити остаточні правила. Проте делегати залишаються глибоко розділеними. Частина країн, екологічні організації та вчені закликають до мораторію на видобуток, поки не буде накопичено достатньо даних.
Компанії, як The Metals Company, посилаються на власні тестування та моніторинг, однак наукова спільнота не вважає їх достатніми. «Одне випробування не може замінити повномасштабну оцінку екосистемної шкоди», — застерігають дослідники.
Основне питання — не лише в тому, чи буде вплив, а “наскільки він значний, яких масштабів, і чи здатна система моніторингу встигати за шкодою”.
Висновок: Глибоководний видобуток — це технічно блискучий, але екологічно ризикований експеримент, в якому людство грає з незнаним, ризикуючи втратити більше, ніж отримає.