Листоподібні кам’яні наконечники культури Кловіс, якими доісторичні мисливці вбивали тварин, були ефективні й при обробленні туш великих травоїдних. Це показав сучасний експеримент, під час якого вчені “гуманно вбили” бізона і обробили його тушу копіями таких знарядь. Автори нового дослідження впевнені, що їхнє відкриття змінить уявлення про полювання давніх людей.
У XX і XXI століттях у західній частині Північної Америки археологи знайшли кілька стоянок людини кам’яного віку. Серед знахідок виявилися залишки бізонів, а також кам’яні наконечники мисливських списів і кам’яні осколки (лусочки). Знаряддя датували пізнім плейстоценом (129 000 – 11 700 років тому), вони належали представникам археологічної культури Кловіс, яка існувала на території сучасних Сполучених Штатів приблизно 13,5-12,8 тисячі років тому.
Археологи давно висували припущення, що наконечники культури Кловіс являли собою універсальне знаряддя, яке стародавні люди використовували не тільки для вбивства тварин, а ще й як ріжучі та скоблювальні інструменти.
За останні десятиліття вчені провели низку експериментів, щоб краще зрозуміти ефективність таких знарядь. Зокрема, дослідники намагалися оцінити проникаючу здатність і ударостійкість цих наконечників, а також з’ясувати, чи можна використовувати їх як ножі для оброблення м’яса. Подібні експерименти фахівці проводили на деяких тваринах, найчастіше на мертвих конях і слонах. Останні служили аналогом нині вимерлих хоботних, що мешкали на території Північної Америки.
Звичайно, представники культури Кловіс полювали на тварин, відмінних від сучасних хоботних. На той час предки цих травоїдних здебільшого були більшими і важчими. Тому подібні експерименти навряд чи можна вважати повноцінними.
Якщо з кам’яними наконечниками культури Кловіс ще залишаються прогалини в ефективності з оброблення туші, то щодо інших інструментів, які часто знаходять поруч із рештками бізонів на стоянках кам’яної доби в Північній Америці, таких питань не виникає. Йдеться про скребки з невеликих гострих каменів, вони ж лусочки. Вважається, що за допомогою лусочок представники цієї культури знімали шкуру з бізонів і обробляли їх.
Група американських антропологів і археологів під керівництвом Метін Ерен (Metin Eren) з Кентського державного університету в Огайо об’єднала зусилля з сучасними мисливцями, щоб порівняти, наскільки добре копії двох типів доісторичних кам’яних знарядь (наконечників і лусочок) підходять для оброблення туші тварини. Як піддослідного вчені взяли бізона – дворічного самця масою 450 кілограмів, якого заздалегідь “гуманно вбили”. Результати роботи опубліковано в Journal of Archaeological Science.
Мисливці під час оброблення туші бізона. У кожного мисливця був із собою реєстратор, який записував усі їхні дії, зокрема й те, який саме інструмент вони використовували. Мисливці по черзі працювали з кожним із двох видів кам’яного знаряддя / © Metin I. Eren
П’ятьом мисливцям знадобилося всього три години і 10 хвилин, щоб повністю обробити тушу бізона за допомогою двох видів копій кам’яних інструментів. Коли мисливці застосовували кам’яні наконечники, оброблення йшло швидше, ніж коли вони використовували гострі скребки: 0,38 кілограма на хвилину проти 0,34 кілограма на хвилину.
Копії кам’яних наконечників культури Кловіс мали велику перевагу – вони не травмували мисливців, на відміну від скребків. Чотири з п’яти обвальщиків, які працюють зі скребками, під час експерименту отримали незначні порізи. Ця різниця пояснюється зручністю: на копії кам’яних наконечників мисливці попередньо встановили дерев’яні держаки з жовтої сосни завдовжки 17,78 сантиметра. Вістря до руків’я прикріпили за допомогою спеціального термопластичного клею, який чимось нагадує соснову смолу.
Зазначимо: ми не знаємо, чи вдавалися до дерев’яних руків’я самі носії культури Кловіс, а якщо ні, то спосіб, яким скористалася команда Ерена, знижує чистоту експерименту.
Автори наукової роботи зробили висновок, що кам’яні наконечники культури Кловіс виявилися ефективнішими в обробленні туші, ніж скребки, які раніше вважали ідеальним інструментом для цього.
Копії кам’яних наконечників культури Кловіс з руків’ям / © Metin I. Eren
Цікаво, що під час оброблення м’яса наконечники часто притуплялися, на відміну від скребків, тобто першому типу кам’яних знарядь постійно було потрібне заточування. Крім того, три з 10 наконечників під час експерименту зламалися, що свідчить про їхню відносну “крихкість”, незважаючи на всю ефективність, але ж подібні вироби нелегко виготовити.
Ще одним сюрпризом для вчених стало те, що копії вістря культури Кловіс ламалися в такий самий спосіб, як під час оброблення туші слона, виконаного схожими інструментами в попередніх експериментах.
Копії кам’яних осколків (лусочки), яку зробила команда Метін Ерена для експерименту / © Metin I. Eren
На думку авторів дослідження, зламані наконечники, виявлені на стоянках людини кам’яної доби в Північній Америці, можуть являти собою зовсім не “переконливий доказ успішного полювання”, як раніше вважали дослідники, а свідоцтва оброблення вже мертвої тварини. Інакше кажучи, вченим стане складніше реконструювати події на стоянках, де було знайдено знаряддя та останки тварин: якщо раніше такі стоянки однозначно інтерпретували як місце полювання, то тепер може виявитися, що стародавнім людям просто посміхнулася удача.