Ворожість по відношенню до Росії є найстарішою незмінною зовнішньополітичною традицією у Сполучених Штатах. Крім звичайних конфліктів інтересів, які цілком могли б виникнути між будь-якими двома великими країнами, Росія і Америка протистояли один одному в рамках фундаментального філософського конфлікту, і це відбувалося протягом століть, причому деколи на кону стояла доля світу.
Алексіс де Токвіль визначив це явище у своїй книзі «Демократія в Америці», написаної в 1835 році. Америка, пояснює він, перемагає за рахунок плуга трудівника, а Росія – за рахунок меча солдата. Америка спирається на особистий інтерес і дозволяє людині діяти на основі власної сили і розуму. Росія ж концентрує всю міць товариства в одній людині. Одна країна покладається на свободу як основний принцип існування, в той час як інша спирається на рабство.
В нашу епоху ми часом уявляємо собі конфлікт Америки з Росією у вигляді феномену холодної війни. Однак, цей конфлікт насправді ніколи не припинявся. Це все та ж боротьба демократії проти царизму, навіть якщо протягом декількох років царизм називає себе комунізмом.
Не слід помилятися щодо того факту, що протягом століть Америка не раз вступала в лиховісні альянси зі всілякими диктатурами світу, в ім’я короткострокових вигод або в силу стратегічної необхідності. Франклін Рузвельт навіть уклав на певний час союз з самою Росією, з абсолютно очевидного військового розрахунку. Однак за опортуністичними альянсами завжди приховувався вічний конфлікт з Росією, конфлікт двох філософій, ліберальної та тиранічної.
Крах комунізму і закінчення холодної війни, починаючи з 1989 року, були захоплюючими подіями з точки зору ліберальної Америки. І не тільки тому, що було цікаво спостерігати за крахом комуністичної тиранії, але й тому, що у відсутність виклику, вихідного від Радянського Союзу, Америка була, нарешті звільнена від необхідності з міркувань вигоди вступати в союзи з різними тираніями. Америка отримала свободу підтримувати ліберальні руху в усьому світі. Або, принаймні, так здавалося протягом декількох років. І навіть потім, коли наївність цих перших моментів після закінчення холодної війни стала очевидною, навіть тоді, коли в Росії став відроджуватися новий вид царизму, а тиранічні режими і терористичні армії в інших частинах світу виявилися сильнішими, ніж раніше передбачалося, навіть тоді ми, американці, могли бути впевнені, що наша одвічна ліберальна місія залишалася актуальною. Наш обов’язок, наша гідність і доля полягали в тому, щоб захищати поборників свободи у всьому світі і з усіх сил боротися з ворогами, тобто, насамперед з Росією.
Саме тому нинішнє рішення Республіканської партії, на найвищому рівні, виступити на підтримку Володимира Путіна, є настільки шокуючим. Здавалося б, вся американська історія говорить про те, що такий розворот просто неможливий. Тим не менш, це відбувається. Важко уявити собі більш різкий розрив з американською політичною традицією.
Президент Барак Обама любить говорити, що Рональд Рейган повинен перевертатися в своїй домовині, і це, без сумніву, правда. Однак, де Токвіль теж перевертається в могилі, що набагато більш істотно. Це поворотний пункт у всій американській цивілізації. Тим не менше, ніхто не намагається це зупинити.
Сенатор Джон Маккейн недавно був в Києві і закликав українських солдатів битися насмерть проти російських ворогів, але той же Маккейн протягом майже всього минулого року лише мляво висловлював несхвалення єдиного в американській історії кандидату від великої політичної партії, яка підтримує російських ворогів. Якщо навіть на Джона Маккейна не можна покластися в тому сенсі, що він виявить наполегливість у протидії процаристському повороту в американській політиці, на кого ж тоді можна розраховувати? Отже, поворотний момент. Несподівана здача позицій. Непередбачена нова сторінка в історії американської демократії.
Натхнення: inosmi.info