Лазерно‑плазмові прискорювачі демонструють стрибок у розвитку: дослідники вперше довели, що ці компактні установки можуть стабільно генерувати електронні пучки достатньої якості для живлення рентгенівського вільно‑електронного лазера. Про досягнення повідомляє Newswise Science News.

У роботі продемонстровано, що пучок електронів, розігнаний у плазмі, здатен забезпечити зростання енергії імпульсів у механізмі вільно‑електронного лазера. Це свідчить, що технологія наближається до практичного використання для створення компактних джерел рентгенівського випромінювання.
Як працюють лазерно‑плазмові прискорювачі
Лазерно‑плазмові прискорювачі (LPA) використовують потужні лазерні імпульси, щоб збуджувати хвилі всередині плазми. На відстані всього у кілька сантиметрів ці хвилі можуть розганяти електрони до дуже високих енергій.
Для порівняння, традиційні прискорювачі частинок покладаються на металеві структури, які тягнуться на кілометри, щоби досягти подібних енергетичних рівнів. LPA забезпечують прискорення частинок майже у тисячу разів швидше, ніж звичайні установки, а також дають змогу формувати надзвичайно щільні електронні пучки.
Такі властивості роблять їх особливо привабливими для найвимогливіших застосувань — зокрема для вільно‑електронних лазерів та можливих майбутніх колайдерів частинок. Водночас саме керування цими прискорювачами лишалося основною технічною проблемою.
Пробив у стабільності пучка
Ключова складність для LPA — надійно відтворювати щільні електронні пучки з однаковою енергією від пострілу до пострілу. Такої стабільності довго не вдавалося досягти, що обмежувало практичне застосування технології.
У новому дослідженні науковці продемонстрували, що змогли забезпечити режим вільно‑електронного «лазування» більш ніж у 90 % послідовних імпульсів протягом приблизно години роботи. Це означає, що більшість пострілів давали придатне для лазера рентгенівське випромінювання на основі пучка з LPA.
Такий рівень повторюваності є важливим аргументом на користь того, що лазерно‑плазмові прискорювачі можуть стати «двигунами» для майбутніх прискорювальних комплексів з жорсткими вимогами до якості пучків.
Чому це важливо для рентгенівських лазерів
Прискорювачі частинок лежать в основі багатьох сучасних наукових установок. Рентгенівські вільно‑електронні лазери використовують їх для вивчення матерії на атомному рівні, генеруючи ультракороткі імпульси рентгенівських променів, що дозволяють робити «миттєві знімки» атомів і молекул.
Проблема полягає в тому, що такі центри зазвичай потребують прискорювачів завдовжки кілометри. Висока вартість і масштаб інфраструктури обмежують кількість подібних об’єктів у світі та доступ до них.
Отриманий результат показує, що лазерно‑плазмові прискорювачі здатні забезпечити енергію й яскравість, необхідні для роботи вільно‑електронних лазерів. Це робить їх перспективною альтернативою для створення компактніших машин та модернізації існуючих установок.
Якщо технологію вдасться довести до промислової надійності, це може суттєво зменшити розміри та вартість рентгенівських лазерних комплексів і зробити передові методи дослідження у фізиці, хімії та науках про матеріали значно доступнішими.
Перспективи технології
LPA розглядають не лише як спосіб зменшити габарити існуючих машин, а й як платформу для принципово нових можливостей прискорювальної техніки. Дуже швидке прискорення та висока щільність електронних пучків дають простір для експериментів, які неможливі на традиційних установках.
Нове досягнення не знімає всіх технічних обмежень — зокрема, подальшої оптимізації потребують стабільність параметрів пучка та масштабування енергій. Однак демонстрація стійкого режиму вільно‑електронного лазера на основі LPA є суттєвим кроком до майбутніх компактних прискорювачів, здатних замінити або доповнити великі кілометрові комплекси.
Робота виконана за підтримки Управління науки Міністерства енергетики США, зокрема офісів фундаментальних енергетичних наук та фізики високих енергій, а також за участі промислового партнера через спільну угоду CRADA і за підтримки фонду Gordon and Betty Moore Foundation. Результати опубліковані в журналі Physical Review Letters.