Американські вчені провели масштабне дослідження, яке виявило, що з 17 ліків, які несуть високий ризик розвитку гострого ушкодження печінки, 11 не були включені до списку високогепатотоксичних препаратів на основі попередніх звітів про випадки захворювання. Це піднімає важливе питання про точність класифікації ліків за їх гепатотоксичністю.
Гостре ушкодження печінки, викликане ліками, є однією з головних причин гострої печінкової недостатності. Часто через ці побічні ефекти препарати відкликаються з ринку, але систематичного підходу до класифікації гепатотоксичності не існує. Здебільшого дослідники покладаються на звіти про випадки гострого ушкодження печінки, що призводить до недооцінки реальної частоти таких ускладнень, оскільки ці звіти не враховують кількість пацієнтів, які приймають ці ліки.
Крім того, підтвердити медикаментозне ушкодження печінки в клінічній практиці складно, тому воно часто залишається діагнозом винятку і може бути неправильно класифіковане. Актуальна класифікація та оцінка поширеності медикаментозного ушкодження печінки можливі тільки при використанні даних реальних пацієнтів. Проте, реальна частота тяжких ушкоджень печінки через прийом гепатотоксичних ліків досі невідома.
Під керівництвом Вінсента Лоре III з Пенсільванського університету, група вчених оцінювала показники госпіталізації через тяжке ушкодження печінки після початку прийому передбачуваних гепатотоксичних препаратів. У дослідженні були використані дані Міністерства у справах ветеранів США про 7899888 пацієнтів зі 194 лікарських груп за період з 2000 по 2021 рік.
Дослідники виявили 1739 випадків госпіталізації через тяжке ушкодження печінки, серед яких п’ять пацієнтів потребували трансплантації печінки, а 473 померли протягом 180 днів після події. Після проведення статистичного аналізу було відібрано 17 препаратів з найвищими показниками тяжкого ушкодження печінки. Зокрема, при прийомі семи з них (ставудин, ерлотиніб, леналідомід, талідомід, хлорпромазин, метронідазол, прохлорперазин та ізоніазид) частота гострого ушкодження печінки становила 10 або більше випадків на 10000 людино-років, а при прийомі десяти (моксифлоксацин, азатіоприн, левофлоксацин, кларитроміцин, кетоконазол, флуконазол, каптоприл, амоксицилін-клавуланат, сульфаметоксазол та ципрофлоксацин) – від 5 до 9,9 випадків на 10000 людино-років.
Незважаючи на те, що ці ліки мали найвищі показники поширеності тяжкого ушкодження печінки, 11 з них (64 відсотки) раніше вважалися менш токсичними на основі попередніх звітів про випадки захворювання. Додаткові аналізи підтвердили знайдені асоціації.
Це дослідження показує, що гепатотоксичність лікарських засобів може бути значно поширенішою, ніж це зазначено в існуючих звітах. Ці результати можуть служити основою для постмаркетингового контролю безпеки ліків та їх впливу на печінку. У майбутніх дослідженнях важливо оцінювати безпеку гепатотоксичних препаратів у пацієнтів з хронічними захворюваннями печінки.