Британські археологи припустили, що швидко заселяти Землю і переселятися в негостинні райони стародавні люди почали через зраду: відчуваючи себе обдуреними або побоюючись помсти одноплемінників члени первісних спільнот стали рушійною силою цих міграцій. Стаття з викладом нової гіпотези представлена в журналі Open Quaternary.
Пенні Спайкінс (Penny Spikins) з Йоркського університету зазначає, що швидкість і характер розселення людини почали різко змінюватися приблизно 100000 років тому. До цього особини Homo переміщалися рідко і лише під тиском середовища (зростання населення, посухи, опустелювання). Однак у більш пізні епохи люди почали мігрувати дуже часто і змінювати місце проживання незалежно від навколишнього середовища.
На думку Спайкінс, це явище пояснюється прогресом в соціальній організації роду Homo: зв’язки між членами груп стали тіснішими і почали відігравати важливу роль у виживанні колективу. Норми моралі стали більш жорсткими, люди почали виявляти і карати тих, хто їх порушував. Все частіше виникали конфлікти, де одна сторона звинувачувала другу в підлості і зраді.
Археолог впевнена, що образа і злопам’ятність (пам’ять про завдані утраті і зраду), більш ефективні від технології полювання, а також контакти між далекими соціальними групами (набуття союзників в чужому племені) допомагали стародавнім людям кидати власне плем’я і йти на пошуки нового місця проживання.
Ні найдавніші гомініди, ні тварини так не чинили. Наприклад, при міграції Homo erectus з Африки 1,6 мільйона років тому цей вид заселяв звичну йому середовище – великі рівнини. Однак Homo sapiens стали займати не тільки раніше населені території, але й далекі і несприятливі для життя райони: пустелі, тундру, джунглі, болота.
«Активну колонізацію небезпечних територій складно пояснити розумним вибором. Вона стає зрозуміліше, якщо згадати про міцніші зв’язки між членами громад – через них люди стали готові мстити, незважаючи на ціну цієї помсти. Мобільність була обумовлена конфліктами: розлючений колишній союзник, колишній чоловік або ціле розсерджене плем’я, озброєне отруйними стрілами та списами, яке добивається відплати, – це достатня підстава, щоб сховатися і втекти подалі », – резюмує археолог.