“Пандемія розкриває глибокі зміни в міжнародній системі, які країни Заходу часто схильні ігнорувати. Тільки політика сили і реалістичне бачення глобальних викликів дозволять Європі уникнути стратегічної маргіналізації”, – пише П’єр-Анрі Д’Аржансон, високопоставлений чиновник, колишній лектор з міжнародних питань в Інституті політичних досліджень, у Le Figaro.
Під час кризи відбулися три абсолютно разючі речі. По-перше, відразу після повідомлень про небезпечну ситуацію всі повернулися додому, в свою країну. Відразу туристи перейшли від статусу щасливих кочуючих мандрівників до статусу небажаних іноземців, які іноді піддаються ворожому ставленню з боку місцевого населення. Успішна глобалізація щойно скинула маску. Громадяни світу кудись випарувалися. Туристи, студенти, бізнесмени стали, серед іншого, тими, ким вони були завжди: іноземцями. Звичайно, коли криза закінчиться, товарообіг і пересування людей відновлять свій звичайний хід, але ми, європейці, яким наказували все більше “відкриватися”, більше не будемо вірити в основну глобалістичну істину, яка стверджує, що будь-хто знаходиться у себе вдома де б він не був, зазначає автор статті.
Другий вражаючий факт – це відсутність міжнародної солідарності в умовах кризи. Вірус в наші дні, як і в минулому, не визнали спільним ворогом людства. Кожна держава стала здійснювати свою власну стратегію, не координуючи свої дії з іншими, не звертаючись до регіональних організацій і не перестаючи заявляти про свої геополітичні амбіції. Коли випадала якась допомога, то домисли про її приховані мотиви зводили нанівець всю її користь для встановлення дружби між народами. Подібне національне розмежування у боротьбі з вірусом змушує європейські еліти визнати те, що вони відкидали десятиліттями: основною цеглинкою світового співтовариства залишається нація, міркує експерт.
Третім показником є кристалізація геополітичної напруженості між Китаєм і Заходом, яка формує контури нової холодної війни по вісі Китай – США. Світ, позбавлений ідеологічного антагонізму, що виник в результаті розпаду СРСР, відновив цивілізаційні розколи в багатополярному світі, в якому домінують Сполучені Штати. Підкреслена нинішньою кризою новизна полягає у зростаючому впливі Китаю як єдиного “суперника”, що володіє як здатністю, так і готовністю повалити Сполучені Штати і Захід в широкому сенсі цього слова з їх місця світового лідера, вважає Д’Аржансон.
Погляд на карту глобальних економічних потоків показує, що Європа, будучи далеко не периферійною, сьогодні стала буферною зоною для конфронтації між Китаєм і США,- йдеться в статті. – (…) Що може і що повинна зробити Європа в цій новій конфігурації, щоб зберегти контроль над своєю долею? Строковими і вирішальними мені представляються три дії. По-перше, необхідно переорієнтувати Європу на її внутрішній ринок. (…) Друга дія стосується контролю над фізичними кордонами, і криза показала, що це цілком можливо.
Третя дія полягає в тому, щоб на основі збалансованості знову зміцнити Західний блок зі Сполученими Штатами, але так, щоб він не був спрямований проти Росії, – стверджує Д’Аржансон. – Світ ніколи не був можливий без чіткого усвідомлення балансу сил на міжнародній арені і прагнення з ними примиритися. Ослабнути – означає підштовхнути до удару противника. Захід сьогодні розділений більше, ніж коли-небудь, що є його головною слабкістю. Існує цивілізаційна ставка, яка неправильно сприймається Європою та Сполученими Штатами, в той час як вона, як це не парадоксально, добре розуміється їх суперниками. М’яч, звичайно, знаходиться на полі Сполучених Штатів, чиє ставлення до Європи як до сходинки на шляху Імперії, призначеної для поглинання російських і близькосхідних атак, може бути виправдано, якщо вважати, що вони є єдиною наддержавою. Але, як і у випадку з Римською імперією, розпадання на складові частини може передвіщати лише падіння самої Імперії.
Джерело: Le Figaro