Нове дослідження встановлює прямий зв’язок між підвищеним вмістом мікропластику в артеріях та ризиком серцевих нападів й інсультів.
Всюдисущий мікропластик
Мікроскопічні частинки пластику, або “мікропластик”, знайдені практично всюди на планеті. Ці мініатюрні забруднювачі потрапляють до людського тіла. Вони циркулюють у кровотоці та накопичуються в органах. Вчені зафіксували їх присутність у легенях, печінці та навіть мозку.
Д-р Росс Кларк, медичний дослідник з Університету Нью-Мексико, очолив групу науковців, що вивчає це явище. В інтерв’ю він зазначив: “У нормальних, здорових артеріях є певна кількість мікропластику. Але кількість, яка присутня, коли вони хворіють – і хворіють з симптомами – дуже, дуже відрізняється”. Це спостереження підтверджує небезпечну тенденцію зв’язку мікропластику з захворюваннями.
Шокуючі відмінності
Дослідження виявило драматичну різницю між здоровими та ураженими судинами. Порівняно зі стінками здорових артерій, бляшки містили в 16 разів більше пластику. У людей після інсульту концентрація зростала в 51 раз.
Хайме Росс, нейробіолог з Університету Род-Айленда, прокоментувала ці результати: “Це дуже шокує – бачити в 51 раз сильніший сигнал”. Вона додала, що в її дослідженнях потрійне збільшення вже вважалося значним. Такі дані свідчать про суттєвий вплив мікропластику на судинну систему.

Генетичні зміни
Команда Кларка виявила, що клітини з високим вмістом пластику демонструють іншу генну активність. У середовищі, насиченому пластиком, імунні клітини деактивують гени. Ці гени відповідають за зменшення запалення.
Дослідники також знайшли генетичні відмінності у стовбурових клітинах. “Чи може бути так, що мікропластик якимось чином змінює експресію їхніх генів?” – запитав Кларк. Він визнає, що необхідні додаткові дослідження. Проте ці спостереження дають напрямок для подальших пошуків.
Методологічні виклики
Відстеження мікропластику в організмі залишається складним завданням. Команда використовувала термічну деградацію для ідентифікації пластику. Зразки нагрівали до температури понад 538°C.
Процес має певні обмеження. Ліпіди можуть розпадатися на сполуки, схожі на поліетилен. “Оскільки ми знаємо про цю проблему, ми зробили багато кроків, щоб видалити ці ліпіди”, – пояснив Кларк. Дослідники постійно вдосконалюють методологію виявлення мікропластику.
Перспективи дослідження
Дослідження ще не пройшло рецензування. Кларк планує опублікувати його в науковому журналі. Науковець також прагне отримати фінансування для розширення досліджень.
Майбутні експерименти включатимуть вивчення інших артерій та дослідження на тваринах. Ці кроки допоможуть встановити причинно-наслідкові зв’язки між мікропластиком та хворобами. Науковий пошук триває для розуміння механізмів впливу.
Д-р Кларк підсумовує сучасний стан знань: “Майже все, що ми знаємо про мікропластик в організмі людини, можна підсумувати наступним чином: Він є, і нам потрібно вивчати далі, що він робить”. Це визначає напрямок майбутніх досліджень у цій галузі.