До активного повернення людства на Місяць навіть незначні вихлопи посадкових модулів могли здаватися несуттєвими, але нові дані показують, що вони здатні швидко змінювати найцінніші наукові зони супутника.
Нове дослідження демонструє, що «метан» (проста органічна молекула, складена з вуглецю та водню) з вихлопних газів місячних апаратів може поширюватися по всій поверхні Місяця менш ніж за два місячні дні. За результатами моделювання, понад половина цих молекул зрештою осідає в полярних регіонах, де зберігається стародавній лід. Саме ці області вважаються ключовими для пошуку хімічних передумов виникнення життя на Землі.
Полярні кратери Місяця містять «постійно затінені регіони» — зони, куди ніколи не потрапляє сонячне світло. У таких умовах лід може зберігати «пребіотичні органічні молекули» (сполуки, з яких за певних умов можуть утворюватися молекули життя) мільярди років. «Місяць є природною лабораторією, але наша діяльність може заважати науці», — зазначає Сільвіо Сінібальді з Європейського космічного агентства.
Дослідники змоделювали поведінку метану, що виділяється під час посадки місячного модуля Argonaut. Модель враховувала сонячне випромінювання, гравітацію та майже повну відсутність атмосфери. Результати показали, що молекули рухаються «балістично» (стрибкоподібно по поверхні без істотних перешкод) і можуть досягти протилежного полюса менш ніж за тиждень.
Найбільш несподіваним виявився час поширення. «Ми очікували значно повільніших процесів», — пояснює Сінібальді. За сім місячних днів близько 42 % метану накопичується на Південному полюсі та ще 12 % — на Північному. Це означає, що незалежно від місця посадки забруднення потенційно охоплює весь Місяць.
Причиною такої швидкості є майже повна відсутність атмосфери. «Молекули просто стрибають з точки в точку», — пояснює Франсіска Пайва, головна авторка дослідження. Це ускладнює пошук безпечних зон для посадки й ставить під сумнів ідею локального впливу місій.
Водночас автори підкреслюють, що існують шляхи зменшення ризиків. Вибір холодніших місць посадки та спеціальні інструменти для моніторингу можуть допомогти зберегти первинні зразки. «Ми повинні думати про Місяць так само, як про Антарктиду», — наголошує Пайва. Захист місячного середовища стає ключовою умовою для майбутніх відкриттів про походження життя.