Якщо планета-сирота, яка зірвалася з орбіти й виявилася одна в міжзоряному просторі, зберегла супутник, життя на ньому може підтримуватися і без світла материнської зірки.
Більшість планет народжуються і вмирають на орбіті у своєї зірки. Однак зрідка який-небудь катаклізм здатний викинути планету з рідної системи і відправити у вільний політ по міжзоряному просторі. Теоретичні розрахунки пророкують, що приблизно 10 відсотків планет може очікувати така доля. Можливо, і з Сонячної системи колись була викинута така «планета-сирота».
Позбавлені світла материнської зірки, планети-сироти занадто тьмяні, і їх вдається помітити у виняткових випадках. Це ж стосується планет, які опинилися на орбітах навколо тьмяних коричневих карликів або навколо центру Галактики. Дотепер виявили лише кілька потенційних «планет-сиріт» – і то не до кінця достовірно.
Вважається, що деякі з них можуть сходити з орбіт разом зі супутниками. Команда астрономів провела математичне моделювання, показавши, що якщо у газового гіганта, який покинув материнську зірку, є супутник, він може зберігати рідку воду – ключовий індикатор потенційної населеності. Про це Патрісіо Авіла (Patricio Аvila) з чилійського Університету Консепсьон і його колеги пишуть в статті, опублікованій в International Journal of Astrobiology.
Автори змоделювали супутник масою зі Землю на орбіті у планети-сироти юпітеріанської маси зі звичайною атмосферою, що складається на 90 відсотків з вуглекислого газу і на 10 відсотків – з водню. Розрахунки продемонстрували, що космічна радіація в верхніх шарах такої атмосфери здатна виробляти воду з цих молекул. Кількість вологи буде помітно більшою, ніж в атмосфері Землі, і цього буде достатньо для підтримки життя.
В таких умовах значна частина води залишиться в рідкій формі. Необхідне для цього тепло створюють, звичайно, приливні сили. Виникаючі при русі супутника в неоднорідному гравітаційному полі планети, вони викликають його деформації і нагрівання. А вуглекислий газ атмосфери створює потужний парниковий ефект, що веде до додаткового підвищення температури.
«Присутність води на поверхні екзосупутника забезпечується здатністю атмосфери підтримувати температуру вище точки танення і здатне підтримувати розвиток пребіотичної хімії, – пишуть вчені. – За умови того, що орбітальні характеристики залишаються стабільними і гарантують постійний приливний підігрів, вода після появи зберігається рідкою протягом еволюції всієї системи і створює умови, які підходять для появи життя ».
Натхнення: naked-science.ru