Підводні археологи виявили затонулі руїни і кладовище, зазначене символами відразу двох культур.
Озеро Ван – солона безстічна водойма, що лежить на Вірменському нагір’ї. У 2017 році археологи знайшли на його дні фортецю з довжиною одного боку не менше кілометра і зі стінами висотою до чотирьох метрів.
Вік фортеці по радіовуглецевому датуванню склав 3000 років. У той період озеро Ван і його околиці належали державі Урарту, яке займало землі сучасних Вірменії, Східної Туреччини, а також північний захід Ірану.
На берегах Вана стояла столиця Урарту – Тушпа. Затонула фортеця, за припущенням вчених, була частиною якихось оборонних споруд до побудови Тушпи. Потім рівень води в озері піднявся і споруди опинилися під водою.
Оскільки Ван — безстічне озеро, його глибина змінюється в залежності від кількості опадів: воно то міліє, то, навпаки, стає глибше. За останні роки води озера відступили приблизно на три метри, завдяки чому і стали можливі знахідки підводних археологів.
Зараз вони повідомили про те, що виявили на глибині 23 метрів дуже дивне поселення. З одного боку, розташування руїн будинків говорить про правильне розташування вулиць, тобто поселенні міського типу. З іншого — частина руїн більше схожа на залишки сільськогосподарської громади (села).
Поруч із поселенням археологи-дайвери знайшли кладовище, яке додало загадок. Річ у тому, що частина надгробків були відзначені християнськими хрестами, а частина — знаками народу Кайї.
Звернемося до історії заселення берегів Вана. Перші знахідки навколо нього відносяться до палеоліту, потім на тих землях постійно жили неолітичні племена. Першою державою на цьому місці стало Урарту, що проіснувало з XI по VI століття до нашої ери.
- В історії Землі виявлено ще одне масове вимирання
- У США пітон вискочив з унітазу і вкусив чоловіка
- Чи можна передбачити виверження вулкана?
Урарту пережило війни з Ассирією, над якою іноді навіть здобувало перемогу, але впало перед прибульцями з півночі — скіфами і кіммерійцями. На зміну Урарту через якийсь час приходять давньовірменські держави (хоча самі вірмени ведуть відлік своєї державності саме від Урарту). Пізніше з них виростає Велика Вірменія, яка досягла піку своєї могутності при Тиграні II.
Відтоді і до початку XX століття берега озера заселені в основному вірменами, які вважали Ван своєю прабатьківщиною. По берегах і на островах вони звели фортифікаційні споруди особливого типу, а пізніше — після прийняття християнства — безліч храмів, значна частина яких була зруйнована після геноциду 1915 року.
Повернемося до народу Кайї. Це одне з 24 найдавніших Туркменських (огузьких) племен. За легендою, засновником племені Кайї став син Огуз-хан, прабатько всіх туркмен. Сліди огузьких, як і інших тюркських племен, які не мали писемності, тюркологи шукають за знахідками тамг — родових знаків. Головну тамгу носив правитель, але цим же знаком позначали все майно роду.
За цим методом вчені визначили, що Кайї кочували в основному в Центральній Азії, але в XIII столітті їм довелося міняти місця проживання. Під тиском інших степових племен вони пішли в Малу Азію, де спочатку надали військову допомогу Конійському султанату — той воював з Візантією.
За це султан подарував Кайї землі на північному заході Анатолії. У якийсь момент прибульці з Центральної Азії вирішили, що цих земель мало, і їх правитель Осман I почав поступово збільшувати підконтрольну йому територію, користуючись тим, що довга війна з Візантією серйозно послабила султанат.
У 1299 році колишні кочівники проголосили створення османського султанату (або Османської імперії) і до 1453-го підпорядкували собі всю Малу Азію. Кайї змінили самоназву на османів, але ось символи, якими колись мітили своє майно, не змінили.
Незважаючи на те що османи були мусульманами, довгий час вони цілком уживалися з християнами — вірменами і ассірійцями. Однак треба відзначити, що ці народи сусідили, але не перепліталися. У великих містах були окремі квартали, де жили ассирійці або вірмени. Навколо Вана ж в основному розташовувалися вірменські поселення.
Те, що християнські символи і знаки Кайї опинилися в близькому сусідстві на середньовічному затопленому кладовищі, — явище поки унікальне. Воно змушує припустити, що ми дуже мало знаємо про життя в провінціях Османської імперії — в першу чергу про те, як складалися там взаємини різних народів. Потрібні додаткові дослідження.
На жаль, доводиться констатувати, що навряд чи результати цих досліджень будуть цілком достовірно представлені широкій публіці. Ван та його околиці вивчають переважно турецькі археологи, змушені дотримуватися політики своєї країни. Вона полягає в тому, щоб максимально приховати історичні сліди присутності вірмен на землях сучасної Туреччини.