Аналіз розподілу навколоземних об’єктів, проведеному за допомогою камери DECam, встановленої на 4-метровому телескопі Blanco Міжамериканської обсерваторії Серро-Тололо, розташованої на території Чилі, показав, що кількість навколоземних об’єктів розміром до 20 метрів, досягає 3.5 мільйона.
NEO – Навколоземний об’єкт, об’єкт Сонячної системи, орбіта якого проходить у безпосередній близькості з Землею.
Якщо в Землю вріжеться великий астероїд, розміром близько десяти кілометрів, це може призвести до вимирання всього живого на планеті. Однак падіння астероїдів меншого розміру, наприклад, розміром близько декількох десятків метрів, теж супроводжується досить відчутними наслідками: так, при падінні знаменитого Челябінського метеорита спостерігався вибух потужність, порівнянний з потужністю 10 атомних бомб, підірваних над Хіросімою. Тому вивчення розподілу таких астероїдів становить важливу наукову задачу, вирішення якої допоможе з більш високою точністю проводити розрахунки ймовірності падіння таких об’єктів на поверхню Землі.
У новому дослідженні група астрономів на чолі з Лорі Алленом (Lori Allen), директором Національної обсерваторії Кітт-Пік, США, оцінила кількість NEO, порівнянних за розміром з Челябінським метеоритом. «На орбіті навколо Землі знаходиться приблизно 3,5 мільйона NEO розмірами понад 10 метрів – популяція приблизно в 10 разів менша, порівняно з оцінками, які приводяться в попередніх дослідженнях. Приблизно 90 відсотків від числа цих NEO знаходяться в «челябінському» діапазоні розмірів, тобто в діапазоні від 10 до 20 метрів», – пояснив Ален.
Ці нові знахідки дозволяють зробити цікаві висновки щодо ймовірності попадання NEO з цього діапазону розмірів в Землю. Щоб пояснити відому вченим з попередніх досліджень частоту падіння об’єктів таких розмірів на поверхню планети при меншій їх кількості на орбіті потрібно, щоб ймовірність їх падіння була більшою, ніж ймовірність падіння NEO інших розмірів. Таке пояснення може бути зроблене на основі припущення про те, що NEO розмірами 10-20 метрів частіше зустрічаються в групах, що представляють собою хмари уламків більш великого тіла, і ймовірність попадання в Землю уламків з такої групи вища, ніж вірогідність попадання одиночного NEO, вважають Ален і його команда.