Нові дослідження скам’янілостей ракоскорпіонів на території Австралії дозволяють зробити висновки про їхнє поширення та можливі міграційні шляхи через океан у палеозойську еру.
Ракоскорпіони (Eurypterida), одні з найбільших морських хижаків палеозою, сягали двох з половиною метрів у довжину, як представники виду *Jaekelopterus rhenaniae*. Ці давні хеліцерові хижаки з клешнеподібними кінцівками та озброєним шипом хвостом домінували в екосистемах морів, річок і навіть виходили на сушу. Незважаючи на широке поширення евріптерид у Північній Америці та Європі, їхні скам’янілості в Австралії залишалися рідкістю.
Нещодавно австралійські палеонтологи виявили скам’янілості двох родів ракоскорпіонів (*Pterygotus* і *Jaekelopterus*) у Новому Південному Уельсі та Західній Австралії. Зразки належать до пізнього силуру та раннього девону, що дозволяє розширити географічні межі поширення цих хижаків. Спираючись на морфологічні особливості, дослідники припустили, що ракоскорпіони могли перепливати океан, імовірно в процесі регулярних міграцій або разових переселень.
Вивчення австралійських зразків ракоскорпіонів та їх порівняння з північними родичами дозволяє припустити, що ці гіганти палеозою мали достатню силу для подолання великих водних просторів. Майбутні дослідження можуть допомогти краще зрозуміти природу їхніх переселень та міграційних шляхів.