Дослідники пояснили, чому наприкінці року багатьом здається, що час прискорився, пов’язавши це явище з особливостями роботи пам’яті та уваги мозку.
У науці «сприйняття часу» означає не безпосереднє відчуття, а «виведення тривалості на основі змін». На відміну від світла чи звуку, у часу немає фізичного сигналу. Мозок оцінює його, підсумовуючи кількість подій. Чим більше відбувається, тим довшим здається проміжок.
Експерименти показують, що насичені подіями або небезпечні ситуації сприймаються як довші. «Інтенсивне збудження підсилює увагу та створює щільні спогади», зазначають автори. Саме тому аварії або сильний стрес часто супроводжуються відчуттям уповільнення часу. Пізніше мозок, аналізуючи багаті спогади, переоцінює тривалість події.
Важливо розрізняти «проспективний час», тобто як швидко він минає зараз, і «ретроспективний час», тобто оцінку минулого. Коли людина нудьгує і стежить за годинником, увага зосереджена на плині часу. Це створює відчуття повільності. Відволікання уваги, навпаки, прискорює суб’єктивний час.
Цей механізм пояснює відомий парадокс «дні довгі, а роки короткі». У молодості життя наповнене новизною. Нові події формують яскраві спогади. Тому минулі роки здаються довгими. З віком рутина зменшує новизну. Хоча дні можуть тягнутися повільно, у пам’яті залишається мало подій. Рік у підсумку відчувається коротким.
Автори підкреслюють, що рутина послаблює пам’ять, а не реальний час. Через це грудень часто викликає подив: свідомість знає, що минув рік, але пам’ять не підтверджує це кількістю подій. Саме тут виникає відчуття «втраченого року».
Уповільнити переживання часу можна через нудьгу. Проте уповільнити «час у спогадах» складніше. «Найефективніший спосіб — наповнити рік новими враженнями», зазначають дослідники. Записування подій, осмислення пережитого та пошук новизни допомагають створити багатшу пам’ять.
Таким чином, відчуття прискорення часу не є ілюзією годинника. Воно відображає те, як мозок кодує досвід і спогади. Чим насиченіше життя, тим довшим воно здається згодом.