Оцінка сталої Хаббла, отримана за допомогою спостережень реліктового фону наземними телескопами, збіглася з даними космічного апарату Planck, але не з результатами інших вимірів.
Як відомо, наш Всесвіт розширюється. Швидкість цього процесу характеризується сталою Хаббла, яка пов’язує швидкість видалення об’єкта з відстанню до нього. Цю сталу, як правило, вимірюють за допомогою квазарів — яскравих центрів далеких галактик — або змінних зір цефеїд. Інший підхід спирається на спостереження більш давнього об’єкта, реліктового фону Всесвіту — «відлуння» першого випромінювання, що з’явився після Великого вибуху. Однак різні методи дають результати, що відрізняються один від одного на кілька відсотків.
Вимірювання через наднові вказують, що стала Хаббла становить приблизно 74 км/с/МПк (мегапарсек — одиниця виміру відстані, еквівалентна приблизно 3,3 мільйона світлових років). А спостереження за реліктовими мікрохвилями — близько 67 км/с/МПк. Причина такої розбіжності залишається загадкою. Для пояснень цьому висуваються різні гіпотези — від нерівномірності самого процесу розширення до систематичної помилки, яка вкрадається в вимірювання, хоча досі так і не виявлена фахівцями. Втім, всі нові роботи дозволяють досить впевнено відкинути варіант з помилкою.
В нових статтях (1, 2), представлених у відкритій онлайн-бібліотеці препринтів arXiv.org вчені повідомляють про нові оцінки сталої Хаббла, яка отримана на основі даних про мікрохвильовий фон Всесвіту. Спостереження проводилися за допомогою наземного телескопа АТС (Atacama Cosmology Telescope) і дали приблизно ті ж цифри, що попередні роботи, проведені на основі даних космічного апарату Planck, який досліджував реліктовий фон з орбіти, — 67,9 км/с/МПк.
Судячи з того, що дві незалежні роботи (АТС і Planck) дали однаковий результат, відмінний від вимірювань за допомогою цефеїд і квазарів, мова йде не про просту помилку. Можливо, ми втрачаємо щось важливе в устрої Всесвіту — щось, що викликає їйого нерівномірне розширення.
Натхнення: naked-science.ru