Науковці, аналізуючи знімки з камери LROC на борту орбітального апарата NASA Lunar Reconnaissance Orbiter (LRO), виявили найбільший із відомих новоутворених кратерів у Сонячній системі. Новий ударний кратер, що дістав назву МакГетчіна, з’явився 2024 року на східному краї Місяця, повідомляє Sci.News.
Кратер названо на честь піонера місячної науки Тома МакГетчіна. За оцінками, його діаметр становить близько 222 м, а глибина — приблизно 43 м. Він утворився між 11 квітня і 22 травня 2024 року, коли поверхню Місяця вразив комета або астероїд розміром із будівлю в три-шiсть поверхів.
Як помітили новий кратер
Відкриття стало результатом планової перевірки даних 24 жовтня 2025 року. Роберт Вагнер (Robert Wagner), фахівець з обробки зображень компанії Intuitive Machines, який працює з даними LROC, переглядав глобальну карту Місяця.
На карті різко виділялася незвично велика яскрава пляма, оточена темним ореолом, що зазвичай означає, що поверхневий матеріал був викинутий ударом. Це й привернуло увагу Вагнера, після чого команда почала ретельніше вивчати ділянку.
Подальші знімки, отримані вузькокутовою камерою NAC (Narrow-Angle Camera) на LRO, підтвердили розмір і форму кратера МакГетчіна. Детальний крупний план кратера був зроблений 5 грудня 2025 року.
Холодна пляма та «спушений» реголіт
Крім оптичних зображень, дослідники використали й теплові дані. Інструмент Diviner на борту LRO виявив навколо кратера так звану «холодну пляму» діаметром близько 6 км. У нічний час ця зона виявилася приблизно на 9 °C холоднішою за навколишню місцевість.
Науковці пояснюють це тим, що удар «спушив» місячний ґрунт: реголіт став менш щільним і гірше утримує тепло. Такий ефект поширюється далеко за межі самого кратера, демонструючи, що потужні удари можуть змінювати поверхню Місяця на великих відстанях.
Що це означає для розуміння місячних ударів
За словами дослідників, зображення показують, що кратер оголив складну геологічну будову й дає нові дані для моделей механіки утворення кратерів. Крім того, фіксуються масштабні зміни поверхні, які простежуються більш ніж на 1 000 радіусів самого кратера.
Результати описані у двох статтях у журналі Science Advances. В одній роботі команда на чолі з Марком С. Робінсоном (Mark S. Robinson) детально характеризує новий кратер діаметром 222 м. В іншій група Тайлера М. Пауелла (Tyler M. Powell) досліджує, як удар змінив віддалений реголіт на великій площі.
Ці спостереження дають змогу краще оцінити, як часто відбуваються подібні події та як вони поступово перебудовують поверхню Місяця й інших безатмосферних тіл у Сонячній системі.