Японські дослідники показали, що міосателіти — клітини, які відіграють ключову роль у відновленні м’язів, — діляться найкраще при низькій концентрації глюкози.
Зазвичай клітини діляться активніше при високій кількості глюкози, адже вона дозволяє створювати АТФ. Але міосателіти відчувають конкуренцію з іншими клітинами, тому відчувають себе комфортніше при нестачі цього вуглеводу.
Наші м’язи постійно напружуються і піддаються зносу. При інтенсивних фізичних навантаженнях невеликі м’язові волокна руйнуються, після чого знову відновлюються. Цей процес дуже важливий в нашій життєдіяльності, тому дослідники намагаються зрозуміти його деталі якнайкраще. Раніше вчені вже з’ясували, що ключову роль у відновленні м’язів відіграють міосателіти — спеціальні клітини, розташовані між базальною ламіною і клітинною мембраною скелетного м’язового волокна.
Щоб зрозуміти, як наші м’язи руйнуються через хвороби, нестачі руху або віку, необхідно розібратися в конкретних механізмах, що беруть участь в цьому процесі. Група вчених з Токійського столичного університету вирішила з’ясувати, як міосателіти скелетних м’язів діляться поза живим організмом. Спостерігаючи за поділом клітин в чашках Петрі в живильному середовищі, дослідники помітили, що вищий рівень глюкози негативно впливає на швидкість розмноження клітин.
На перший погляд, це суперечить здоровому глузду, адже вважається, що глюкоза необхідна для клітинного росту. Ця речовина перетворюється в АТФ “паливо”, яке живить більшу частину клітинних процесів. Проте, вчені підтвердили, що нижчий рівень глюкози збільшує кількість міосателітів, причому всі біохімічні маркери, що виробляються при цьому, вказують на більшу ступінь проліферації клітин.
За словами дослідників, таке відбувається, швидше за все, через те, що при низьких рівнях глюкози конкуруючі з міосателлітамі клітини починають ділитися повільніше, через те, що для них створюється несприятливе середовище. Міосателіти здатні виживати та проліферувати при нижчій концентрації глюкози, і починають робити це краще в відсутність конкуренції.
Стаття про відкриття опублікована в журналі Frontiers in Cell and Developmental Biology.
Натхнення: www.popmech.ru