Дослідники дійшли висновку, що підльодовий океан Європи може бути майже повністю ізольований від поверхні, що ускладнює оцінку його придатності для життя.
Супутник Юпітера Європа давно вважається перспективним об’єктом астробіології завдяки величезному солоному океану. Проте нові дані вказують на значну товщину крижаного покриву. Команда під керівництвом Стівена Левіна з Каліфорнійського технологічного інституту проаналізувала вимірювання апарата Juno. Це дало перші прямі оцінки властивостей льоду.
Мікрохвильовий радіометр Juno зафіксував теплове випромінювання крижаної оболонки. Це дозволило визначити температуру на різних глибинах. На основі моделювання встановлено, що товщина льоду становить близько 29 кілометрів. Можливий діапазон — від 19 до 39 кілометрів. Це значно більше, ніж передбачали багато попередніх оцінок.
Особливу увагу приділили тріщинам і порам у кризі, тобто «структурним недосконалостям, які потенційно могли б транспортувати речовини». Дані показали, що такі структури сягають лише сотень метрів углиб. Їхній радіус становить лише кілька сантиметрів. «Ці недосконалості не є достатньо глибокими, щоб з’єднати океан із поверхнею», — зазначає Левін.
Ізоляція океану не означає відсутність життя. Проте вона обмежує надходження поживних речовин із поверхні. Гелен Мейнард-Кейслі зауважує: «Без транспортного зв’язку ви обмежені тим, що було в океані на початку». Це зменшує динаміку хімічних процесів.
Бен Монте додає, що товстий лід може одночасно захищати можливе життя і ускладнювати доступ до нього. Захисний бар’єр зберігає стабільність середовища. Але він робить прямі дослідження океану майже недосяжними. Тому пошук непрямих ознак стає критично важливим.
Вчені не виключають альтернативних механізмів обміну речовин. Можливі локальні регіони з іншими умовами. Остаточні відповіді має надати місія Europa Clipper. Вона досягне супутника у 2030 році.