У колекції Польового музею природної історії в Чикаго переплутаний раніше викопний зразок виявився окремим видом давнього родича сучасних амфібій. Нову тварину, названу Jeanerpeton mazonensis, яка жила близько 309 мільйонів років тому поблизу сучасного Чикаго, описали дослідниці у Journal of Vertebrate Paleontology, про що розповідає видання SciTechDaily.
Jeanerpeton mazonensis був раннім предком сучасних амфібій і за виглядом поєднував риси саламандри та жаби: видовжене тіло з кремезною, «грубої» статурою. Його рештки роками зберігалися в музейній колекції під чужою назвою, поки дослідниці не зрозуміли, що мають справу з окремим видом.
Як давно знайдений зразок переплутали з іншим видом
Багато років тому зразок знайшов аматор-колекціонер і передав його до музею. Там його спочатку віднесли до виду Amphibamus grandiceps, який добре відомий у цьому регіоні. Подібні викопні, що здаються «родичами» вже описаних тварин і не вивчаються детально, нерідко потрапляють до так званих «сміттєвих таксонів» — збірних груп, куди кладуть усе схоже за будовою.
Саме так сталося і з Jeanerpeton: він опинився в широкій групі Amphibamus grandiceps. Однак детальний аналіз будови, проведений командою дослідників, зокрема постдокторантом Камом Со (Cam So), показав, що цей екземпляр анатомічно відрізняється і заслуговує на статус окремого виду. Нова публікація офіційно «витягує» Jeanerpeton з цього «сміттєвого» таксону.
Унікальне вікно в світ Карбону
Родовища Мейзон-Крік в Іллінойсі відомі надзвичайно докладним збереженням організмів. Під час пізнього карбону тут був заболочений річковий дельтовий ландшафт: осади швидко вкривали відмерлі рослини та тварин, створюючи ідеальні умови для скам’яніння. Завдяки цьому Мейзон-Крік вважають одним із найкращих у світі джерел викопних решток цього періоду.
Швидке поховання в осадах дозволило зберегти не лише кістки, а й м’які тканини та дрібні анатомічні деталі, які зазвичай не залишаються у викопному записі. Це дає змогу вченим відтворити екосистему, де ранні наземні хребетні жили поруч із гігантськими комахами й незвичайними водними істотами.
Розпізнаючи різноманіття тварин у музейних колекціях, дослідники уточнюють склад цього давнього співтовариства організмів. Опис Jeanerpeton mazonensis додає ще один елемент у мозаїку життя Мейзон-Крік.
Надзвичайна деталізація викопного Jeanerpeton
Фосилія Jeanerpeton особливо цінна саме завдяки такій деталізації. На зразку проглядаються лусочки на спині тварини, дрібні «черевні реберця» — гастралії, а також вражаюче чіткі відбитки очей. У Мейзон-Крік часто зберігаються навіть такі тонкі структури, як подушечки пальців чи контури тіла.
На думку дослідників, виявлені риси Jeanerpeton вказують на те, що деякі характерні особливості сучасних жаб і саламандр сформувалися вже близько 309 мільйонів років тому. Це зсуває появу таких ознак глибше в минуле й дає палеонтологам додатковий матеріал для відстеження еволюційних ліній амфібій.
Крім того, новий вид стане ще одним об’єктом для подальших порівнянь, коли вчені описуватимуть інші викопні з Мейзон-Крік і переглядатимуть «збірні» групи на кшталт Amphibamus grandiceps.
Як з’явилася назва Jeanerpeton mazonensis
Для головних авторок роботи, студенток Пейтон Кольберг (Payton Kohlberg) та Еллісон Сефковіч (Allison Sefcovic), опис виду став нагодою вшанувати одразу двох людей із однаковим ім’ям. Обидві дослідниці мають матерів на ім’я Жан (Jean), і це надихнуло назву Jeanerpeton mazonensis, що перекладають як «повзун Жан з Мейзон-Крік».
Кольберг та Сефковіч були учасницями програми стажувань Women in Science 2025 у Польовому музеї, яка заохочує молодих жінок розвивати кар’єру в науці та музейній справі. Разом із Камом Со вони працюють у лабораторії Ар’яна Мана (Arjan Mann), асистента куратора викопних риб та ранніх тетрапод, у дослідницькому центрі Negaunee Integrative Research Center.
Пейтон Кольберг зазначає, що до роботи в лабораторії Мана майже не знала палеонтології, але участь у проєкті додала впевненості, що навіть складну нову сферу можна опанувати завдяки практичному досвіду та наполегливій праці.
Опис Jeanerpeton mazonensis показує, який науковий потенціал приховується в музейних колекціях, де, можливо, ще чимало викопних «новачків» чекають, поки їх помітять і належно класифікують.