Онкологічний діагноз підвищує ймовірність вчинення злочину приблизно на 14%. Такий зв’язок зафіксували економісти Степпен Андерсен, Елін Колмшьо, Джанпаоло Парізе та Кім Пейненбург у новому емпіричному дослідженні.
Аналіз базується на адміністративних даних Данії. Дослідники вивчили 368 317 осіб, яким діагностували рак у період 1980–2018 років. Медичні реєстри поєднали з кримінальними базами та порівняли поведінку пацієнтів із контрольною групою без діагнозу.
У перший рік після встановлення діагнозу рівень злочинності серед пацієнтів дещо знижується. Автори пояснюють це фізичним виснаженням і тривалим перебуванням у лікарнях. «Проходження онкологічного лікування є фізично обтяжливим і змушує пацієнтів проводити багато часу в медичних закладах», зазначають дослідники.
Приблизно через два роки ситуація змінюється. Ймовірність порушення закону перевищує базовий рівень і зростає протягом кількох років. Ефект зберігається понад десятиліття після діагнозу.
Важливо, що зростання злочинності не обмежується людьми з кримінальним минулим. Рак стає «негативною поворотною точкою», яка спонукає до першого правопорушення осіб без попередніх судимостей. Це свідчить про злам раніше просоціальної життєвої траєкторії.
Автори інтерпретують результати через концепцію «раціонального злочинця» — «економічну теорію, за якою люди зважують вигоди злочину та очікувані покарання». Важкий діагноз змінює всі параметри цього розрахунку.
По-перше, погіршується економічне становище. За даними дослідження, рак знижує доходи, зайнятість і кількість відпрацьованих годин. Втрата легальних джерел заробітку підвищує привабливість нелегальних. Найсильніший ефект зафіксовано серед осіб без фінансових резервів, зокрема без житлового капіталу чи доходу партнера.
По-друге, діє психологічний чинник виживання. Дані показали 38% відносне зростання неекономічних злочинів, включно з насильницькими, тоді як економічні правопорушення зросли на 14%. Це свідчить, що мотивація не зводиться лише до нестачі грошей.
Дослідники вказують на зниження очікуваної вартості покарання. «Онкопацієнти стикаються з нижчими очікуваними витратами покарання через меншу ймовірність виживання», зазначають автори. Особи з найгіршими прогнозами демонстрували найбільше зростання злочинної активності.
Ефект переважно зумовлений чоловіками. Це узгоджується з кримінологічними спостереженнями, за якими чоловіки частіше реагують на життєві потрясіння протиправною поведінкою. Абсолютне зростання злочинності було вищим серед малозабезпечених, але відносне — серед домогосподарств із високими доходами.
Неочікуваним виявився зв’язок із психологічною допомогою. Особи, які зверталися по таку підтримку, у 2,5 раза частіше вчиняли злочини. Автори наголошують, що це не причинний ефект, а індикатор глибшого психологічного стресу.
Окремо досліджено роль соціальної політики. Природним експериментом стала муніципальна реформа Данії 2007 року, після якої частина громад скоротила соціальні виплати. У цих регіонах вплив раку на злочинність був суттєво сильнішим.
«Програми соціальної підтримки, що пом’якшують економічні наслідки медичних шоків, ефективно знижують негативні зовнішні ефекти для суспільства», підсумовують автори. У термінах економіки, «зовнішній ефект» — це «побічний наслідок, який зачіпає третіх осіб і не враховується в індивідуальних витратах».
Дані свідчать, що тяжка хвороба має не лише приватні, а й суспільні наслідки. Недостатня підтримка хворих може опосередковано збільшувати рівень злочинності, створюючи додаткові ризики для громади.