Аналітика

Політична карта 2030: як виглядатиме наш світ через двадцять років?

Чи розвалиться Євросоюз? Сьогодні ця перспектива вже не виглядає немислимою. Великобританія може вийти з ЄС в результаті референдуму, про який мріє прем’єр-міністр британських островів. Німецькі консерватори все активніше пропонують створити разом з деякими європейськими країнами окремий клуб, заснований на сильному євро і залізній фіскальній дисципліні. “Париж залишиться в підвішеному стані, а Берлін зробиться столицею нової німецької могутності – на цей раз фінансово-економічної”, – йдеться в статті.

foto_cikavosti_10.08.2014-05_resized

Правда, не факт, що це станеться: “геополітична футурологія настільки ж ненадійна, як і прогнози американських кредитно-рейтингових агентств”, – вважає автор.

Факт той, що Goldman Sachs передрікає: в 2050 році в п’ятірці найбільших світових економік не буде жодної європейської країни. Місця розподіляться так: Китай, США, Індія, Бразилія, Мексика. “Чи побачать це наші діти? Не обов’язково. Зараз можна бути впевненим лише в тому, що” новий світоустрій “, породжений падінням Берлінської стіни, крахом радянської імперії і завершенням холодної війни, проіснував недовго, хіба що до кінця 1990-х”, – пише Валенсуела.

Тепер очевидно: XXI вік не буде безперечним “століттям Америки”, а США – єдиною державою в однополярному світі. XXI століття – століття багатополярності, вважає оглядач. Капіталістичний, демократичний і атлантичний Захід втрачає свій авторитет. “Глобальний центр ваги зміщується в Азію, з’являються сюрпризи в Латинській Америці, на Близькому Сході і навіть в Африці”, – йдеться в статті.

Найближче майбутнє стане схожим на “нове Середньовіччя”, вважає оглядач: “щось на зразок серіалу” Гра престолів “: численні королівства, князівства і міста, більш-менш рівні за силою, будуть нещадно суперничати між собою, але ніхто не зможе досягти повної переваги над іншими “.

Фінансова криза 2008 року підстьобнула тенденції: занепад Заходу і зліт “решти світу”, за висловом автора. Саміти G20 затьмарили саміти G8.

Епоха західного панування в світі тривала п’ять століть. На Заході припускали, що це не випадковість, а прояв закону природи, плоди переваги білої раси чи зверхності демократичної системи. “Але сонце історії не зупиняється: гегемонія вже здійснила свій шлях по Заходу і тепер знову встає на Сході”, – пише автор. Китай вкладає гроші в Африці і Латинській Америці і дає позики американцям і європейцям. Найбільші хмарочоси – в ОАЕ, найбільша кіноіндустрія – індійська. Перший багач світу – мексиканець Карлос Слім. На Близькому Сході Туреччина знову має більшу вагу, ніж Європа.

Автор пропонує свій прогноз: “якщо поточні тенденції збережуться, головними князівствами-учасниками” гри престолів “стануть США, Китай та Індія, а головним театром їх суперництва – Азія”. Важливу роль відіграватимуть і держави, лідируючі в своїх регіонах: Бразилія, ПАР, Туреччина, арабські країни Перської затоки, Росія.

А що в Європі? “Великобританія, мабуть, приречена на перетворення в мальовничу провінцію США, а Німеччина очолить слабкий континентальний клуб, міцний у фінансово-економічній сфері і не дуже сильний у військово-політичній”, – йдеться в статті. Іспанцям автор пророкує “втішний приз” – чисто людський і культурно-лінгвістичний вплив на “все американське”, за його висловом. В середині XXI століття іспаномовні громадяни складуть чверть або навіть третину населення США.

Що стосується самих Сполучених Штатів, то їх міжнародне значення звужується, і все ж про крах, подібному краху Римської імперії, говорити не можна. У США є потужні активи: фінансова система, велике промислове виробництво, глобальні бренди і підприємства, привабливий для іноземців ринок праці, військова міць і т.п. “Ахіллесовою п’ятою” США історик Пол Кеннеді назвав “ставку на те, що інші держави будуть фінансувати американський бюджетний дефіцит”.

Крах єврозони спровокує по ту сторону Атлантики нову фінансову кризу і рецесію з непередбачуваними наслідками, викладає автор прогноз з дослідження “Global Trends 2030”, над яким зараз працюють аналітичні центри США.

“Отже, Європа спричинить проблеми сама собі, Сполученим Штатам і решті світу. Найсумніше, що зовсім недавно її рахували не проблемою, а панацеєю”, – відзначає автор. У 2004 році американський економіст Джеремі Ріфкін пророкував, що концепція ЄС (вільний ринок в поєднанні з соціальним захистом, миротворчі зусилля і т.п.) незабаром затьмарить “американську мрію”.

Сьогодні ж Євросоюз, як видається, агонізує: “криза євро показало, як нерозумно було створювати валютний союз без загального економічного уряду”. ЄС роз’їдають інтереси національних держав, а Меркель не має іншої концепції, крім нав’язування іншим “бюджетної догми Німеччини”. “Курс на жорстку економію знищує найбільший вклад Старого Світу в історію людства після Другої світової: демохристиянський і соціал-демократичний капіталізм із соціальним захистом”, – йдеться в статті.

Тим часом Китай перетворився на капіталістичну країну з авторитарним режимом КПК, “майстерню світу”, крупного покупця сировини, світового інвестора і кредитора. До 2020 року він, можливо, змістить США з позицій “найбільшої наукової держави”.

“Зліт Китаю – мабуть, ідеологічний виклик Заходу”, – зауважує автор. Втім, він вказує на несподівану для авторитарного режиму гнучкість, який проявляє Пекін: швидкі та ефективні рішення в економіці, схильність балувати еліту і середній клас, чуття до настрою мас.

“Азія, колосальний резерв капіталів, а також дешевої та кваліфікованої робочої сили, в XXI столітті зіграє роль, аналогічну ролі Європи в XIX столітті і Північної Америки – в XX”, – підсумовує автор. Але він не бачить серед країн Азії очевидного лідера – ні Китай, ні Японія, ні Індія не володіють безперечною легітимністю і сильно суперничають між собою. Японія продовжує розплачуватися за економічний “міхур”, Індія продовжує страждати від злиднів і неписьменності населення, слабкої інфраструктури, корупції, бюрократії та неефективної бюджетної системи.

Окремий пасаж автор присвячує Бразилії: вона вже стала глобальним гравцем і вміло дистанціюється від США, не провокуючи при цьому серйозних непорозумінь, нарощує свою присутність в Латинській Америці, Африці і на Близькому Сході, що полягає в стратегічному альянсі з Китаєм завдяки взаємодоповнюваності в економіці.

“Глобалізація трансформується в павутину з новою структурою, різними центрами і нерозривними взаємовідносинами”, – підсумовує автор.


Підписуйтеся на нас в Гугл Новини, а також читайте в Телеграм і Фейсбук


Back to top button