У жовтні минулого року Еліза Шупе, 60-річна відставна ветеранка армії США, відправила заяву в Бюро реєстрації авторських прав США з метою отримати права на роман, опублікований під псевдонімом Еллен Рей на платформі Amazon. Шупе активно використовувала програму ChatGPT від OpenAI для написання тексту, що стало основою для оскарження політики Бюро, яке зазвичай вимагає видалити створені ШІ фрагменти для реєстрації права. З твору слова не викинеш, тому Бюро довелося поступитися, але й тут не обійшлося без підступу.
Спочатку Шупе зіткнулася з первісною відмовою, але після подачі апеляції Бюро змінило свою позицію і надало їй авторські права. Це рішення стало значущим прецедентом, який ознаменував зрушення в підходах до визначення авторства в умовах поширення штучного інтелекту. Однак є нюанс: Елізу не визнали авторкою всього тексту.
Бюро постановило, що письменниця є авторкою “вибору, координації та компонування тексту, створеного за допомогою штучного інтелекту”. Тож склалася своєрідна ситуація: весь твір цілком захищений від копіювання, але окремі його фрагменти – ні. Виходить, що скопіювати, наприклад, главу з її книжки навряд чи вдасться, але цитати привласнити можна.
Шупе використовувала ШІ як допоміжну технологію через інвалідність – у письменниці є когнітивні порушення. Вона значно адаптувала запропоновані ШІ тексти, що було ключовим аргументом у її апеляції: жінка доклала чорновий варіант твору, який містив невідредаговані репліки ШІ, і чистовик зі своєю обробкою. Допомогу в підготовці документа надали студенти та викладачі Бруклінської юридичної школи.
Випадок Шупе порушує важливі питання про майбутнє авторських прав у контексті використання ШІ у творчих процесах. Це викликає дискусії про потенційні зміни в законодавстві, необхідні для адаптації до нових реалій технологічного розвитку. Судове рішення у її справі та аналогічні випадки показують, що правова система поступово адаптується до повсюдного ШІ, хоча нейромережі розвиваються набагато швидше.