Дослідження зразка вірусу 1918 року показало, що вже на початку пандемії грип мав три ключові механізми адаптації до людини.
Генетичний прорив із глибини часу
Команда з університетів Базеля та Цюріха успішно відновила геном вірусу грипу H1N1, що викликав пандемію 1918–1920 років, використовуючи формаліновий зразок 18-річного пацієнта, який помер у липні 1918-го. Це перший зафіксований геном зі Швейцарії часів пандемії. “Це відкриває нові можливості для розуміння динаміки адаптації вірусу в Європі”, – зазначила Верена Шюнеманн.
Три адаптивні мутації
Порівняння з німецькими та американськими штамами показало, що вже на ранній стадії пандемії вірус мав три важливі мутації. Дві з них давали змогу уникати імунного захисту людини, а третя — покращувала зчеплення з людськими клітинами. Це робило вірус більш стійким та інфекційним.
“Ми змогли відновити ці мутації завдяки новому методу обробки стародавньої РНК”, — пояснив Крістіан Урбан.
Історія, що має значення
Попри смертність від 20 до 100 мільйонів осіб, механізми еволюції іспанського грипу довго залишались загадкою. Вірус містив РНК — генетичний матеріал, що деградує значно швидше, ніж ДНК, що значно ускладнювало дослідження. Застосування нових методів дозволило розшифрувати давній вірус у деталях, раніше недоступних науці.
Застосування у сучасності
Ці результати важливі не лише для історії. Уроки з пандемії 1918 року допомагають краще розуміти швидку еволюцію вірусів, таких як SARS-CoV-2. Нові пандемії, що виникають сьогодні, вимагають глибокого знання шляхів адаптації збудників, аби встигати з відповіддю. Історичні зразки — це ключ до майбутньої біозахищеності.