22 січня Сонце продемонструвало надзвичайний прояв активності, коли майже одночасно спалахнули два сонячні спалахи від сонячних плям AR3559 і AR3561, розташованих на діаметрально протилежних півкулях. Ця подія, яку називають симпатичним сонячним спалахом, є визначним явищем у сонячній фізиці, що підкреслює період інтенсивної сонячної активності, характерний для пікових фаз 11-річного сонячного циклу. Такі події сигналізують про підвищену турбулентність на Сонці, яка може призвести до значних перебоїв у наземному зв’язку і вплинути на космічну погоду.
Явище подвійного спалаху, що походить від вищезгаданих сонячних плям, є винятковим астрономічним явищем як з точки зору синхронності, так і з точки зору інтенсивності. Відстань між цими сонячними плямами перевищує 500 000 кілометрів – це більше, ніж відстань між Землею і Місяцем, яка становить приблизно 384 400 кілометрів. Величина енергії, яку випромінювали ці спалахи, була значною, сукупно складаючи силу, еквівалентну спалаху класу M5.1, що ставить їх трохи нижче найпотужнішої категорії – спалахів X-класу. Класифікація М5.1 означає значний викид енергії, достатній для впливу як на космічні, так і наземні системи.
Вплив цих спалахів негайно відчувся на Землі, проявившись у 30-хвилинному відключенні радіозв’язку, яке зачепило такі регіони, як Індонезія та Австралія. Це відключення було спричинене хвилею високоенергетичних частинок, випущених під час спалахів, які, досягнувши Землі, взаємодіяли з магнітним полем планети. Ця взаємодія призвела до збурень в іоносфері, електрично зарядженому шарі атмосфери, що має вирішальне значення для передачі радіохвиль. Такі збурення можуть спричиняти тимчасові перебої в радіозв’язку, як це і сталося під час цієї конкретної події.
Симпатичні сонячні спалахи, такі як ті, що спостерігалися 22 січня, колись вважалися простим збігом обставин. Однак дослідження і спостереження показали, що ці одночасні спалахи пов’язані між собою через складні магнітні структури на Сонці. Фундаментальне дослідження, проведене у 2002 році, пролило світло на це явище, показавши, що сонячні спалахи у віддалених регіонах можуть бути пов’язані між собою величезними, невидимими петлями магнітного поля. Ці петлі простягаються на величезні відстані по поверхні Сонця, з’єднуючи віддалені активні регіони. Коли збурення виникає в одному з цих регіонів, воно може подорожувати цими магнітними каналами і спровокувати спалах в іншому регіоні, таким чином призводячи до симпатичних сонячних спалахів.
Подвійний спалах на Сонці 22 січня 2024 року.
У дослідженні також зазначається, що два компоненти симпатичного спалаху можуть виникати з інтервалом до 30 хвилин. Хоча точний часовий проміжок між останніми спалахами залишається невизначеним, зображення, отримані Обсерваторією сонячної динаміки НАСА, свідчать про те, що вони спалахнули за лічені хвилини, якщо не секунди, один від одного.
Дослідження показують, що хоча симпатичні сонячні спалахи трапляються нечасто, вони можуть стати більш звичним явищем під час піків сонячної активності. Такі піки збігаються з періодами, коли магнітне поле Сонця стає особливо турбулентним і невпорядкованим. Сонце проходить 11-річний цикл активності, в якому чергуються спокійні періоди і фази високої активності, відомі як сонячний максимум. Під час цих фаз високої активності частота та інтенсивність сонячних спалахів значно зростає. Вчені прогнозують, що ми знаходимося на порозі наступного сонячного максимуму, який може розпочатися протягом наступних кількох місяців.
Нинішня фаза підвищеної сонячної активності є не просто предметом астрономічної цікавості; вона має значні наслідки для земних і космічних технологій. Потужні сонячні спалахи можуть виводити з ладу супутники, заважати наземним системам зв’язку і навіть впливати на електромережі. Тому постійний моніторинг і ретельне вивчення цих сонячних явищ є вкрай необхідним.
Коли Сонце проходить через цю фазу помітної інтенсифікації, на ньому відбуваються очевидні зміни, які можна спостерігати. Кількість і розмір сонячних плям зростає, а сонячні спалахи відбуваються все частіше та інтенсивніше. Ця тенденція вказує на наближення сонячного максимуму, який, хоча спочатку очікувався на 2025 рік, може розпочатися навіть раніше. За розгортанням цієї фази сонячного циклу пильно стежитимуть як науковці, так і інженери, які працюють над пом’якшенням потенційного впливу на технологічну інфраструктуру Землі та готуються до викликів і можливостей, які вона створює.