Розробка інтелектуального робототехнічного приводу, здатного самостійно виявляти пошкодження та відновлюватися, наближає автономну робототехніку до біологічних аналогів.
Інженери Університету Небраски-Лінкольна представили технологію, що імітує здатність живої тканини до самовідновлення, поєднуючи біомімікрію (“біологічне наслідування”) з інженерними рішеннями. Їхній м’яз-привід має три шари: сенсорну «шкіру» з рідкого металу, термопластичний самовідновлювальний шар і приводний компонент. За словами Еріка Марквічки, «хоча нам вдалося створити розтяжну електроніку, вона досі не реагувала на пошкодження, як біологічні системи». Нова архітектура дозволяє не тільки виявити дефект, а й самостійно його ліквідувати без втручання людини.
Механізм самовідновлення ґрунтується на створенні локального джоулевого нагрівача навколо ушкодження. Він активується шляхом подачі струму через сенсорну сітку, що викликає розплавлення середнього шару, який запечатує тріщину. Однак найважливіше — можливість стирання електричного сліду пошкодження, що досягнуто завдяки електроміграції (“руху металевих атомів під дією струму”). Марквічка зазначає: «Ми використовуємо електроміграцію у позитивному ключі — для знищення того, що раніше вважалось постійним».
Цей прорив відкриває шлях до створення досконалих носимих пристроїв та польових роботів, особливо актуальних для аграрних регіонів. Умови на полі — колючки, пластик, скло — становлять постійну небезпеку для техніки, яку тепер можна буде захистити. Крім того, технологія зменшить обсяги електронних відходів, бо пристрої зможуть функціонувати довше без заміни. Марквічка підсумовує: «Це буде справжньою революцією, якщо ми навчимо матеріали самостійно відновлюватися».