У 1990-х роках на дні Баренцевого моря були виявлені скупчення кратерів, діаметр яких сягав одного кілометра. Згодом вчені припустили, що вони з’явилися в ході вибухів газових бульбашок, пов’язаних з відступом льодовиків.
Команда фахівців з норвезького Центру досліджень арктичних газових гідратів, клімату і навколишнього середовища (CAGE) опублікувала результати останнього дослідження морського дна за допомогою надточного сонара.
Карін Адреассен (Karin Andreassen) і її колеги виявили не тільки сотні нових кратерів, але і так звані бугри обдимання або “пінго”, де все ще накопичується газ. Вчені також нарахували понад шістсот місць, де метан просочується крізь тріщини на дні і потрапляє у воду.
Аналіз зібраних даних показав, що цей метан утворився 30 тисяч років тому в гарячих зонах породи, що містить водень, на глибині близько кілометра нижче морського дна. У той час Баренцове море покривав суцільний льодовий щит завтовшки в два кілометри. Його вага здійснювала колосальний тиск на придонні шари, і в цих умовах природний газ “стискався” в гідрати — кристалічні сполуки з водою.
У такій формі метан залишався стабільним у верхньому осадовому шарі до тих пір, поки 17 тисяч років тому крижаний покрив не почав свій стрімкий відступ. Зниження тиску призвело до розпаду гідрату, і метан став накопичуватися в порожнинах, формуючи на поверхні морського дня величезні куполи.
Коли 12 тисяч років тому крижаний покрив в середній частині Баренцева моря повністю розтанув, ці бульбашки стали стикатися з теплими потоками води з Атлантичного океану, і, не витримавши внутрішнього тиску, лопнули. При цьому Адреассен зазначає, що вони, безсумнівно, зробили істотний вплив на хімію океану, а про можливий вплив на атмосферу і клімат судити вкрай складно.
“На жаль, у нас немає достатніх даних про наявність газових бульбашок під крижаними щитами в інших районах, таких як Антарктика і Гренландія, – розповідає Адреассен в прес-релізі. – Разом з тим ці регіони володіють значними запасами вуглеводнів”.
До речі, багато фахівців схиляються до того, що масові викиди метану не чинять негативного ефекту в глобальному масштабі. Попередні роботи показали, що за останні 800 тисяч років зміст цього газу в атмосфері коливалося від 350 до 700 частин на мільярд, що значно нижче сучасного рівня – 1900 частин на мільярд. Це означає, що газові бульбашки. які лопнули 12 тисяч років тому, швидше за все, не мали катастрофічних наслідків.
Те ж саме стосується і газу, який просочується з донних тріщин. Відомо, що після великого розливу нафти на платформі Deepwater Horizon, який стався біля узбережжя США в 2010 році, глибоководні мікроорганізми активно поглинали метан, що виділявся.
Проте автори нового дослідження вважають, що виходячи з розмірів кратерів, не можна бути впевненими, що газ не виривався на поверхню океану. Вчені побоюються, що подібні процеси можуть повторитися, якщо площа полярних льодів продовжить скорочуватися.
Докладні результати дослідження були опубліковані у виданні Science.