На деяких льодовиках можна зустріти розкидані яскраво-зелені кульки моху. Здавалося б, ну що тут незвичайного? Вся річ у тому, що ці “грудочки” рухаються цілими колоніями з однаковою швидкістю і в одному напрямку.
Такі кульки зазвичай називають “льодовиковими мишами”. Ці грудочки нагадують вологу і м’яку подушку з моху. Автори дослідження вважають, що вони розвиваються з домішок на поверхні льоду і являють собою досить рідкісне явище.
Після того, як вчені помітили рух цих «мишок», вони мізкують над тим, чому це відбувається. Софі Гілберт, співавтор дослідження, зазначила, що рух є необхідністю для куль, оскільки кожна сторона повинна періодично «грітися» в сонячних променях, інакше мох може загинути.
“Льодовикові миші” були помічені на Алясці, Ісландії, Шпіцбергені та Південній Америці. Вчені знають про них з 1950-х років, однак, незважаючи на це, дослідникам ще багато чого потрібно дізнатися про них.
Одне з найбільших питань полягає в тому, чому “миші”, які можуть жити приблизно шість років, рухаються. Щоб докопатися до суті, дослідники вирішили відстежити 30 куль на Алясці і позначили кожну маленькою петлею з дроту з кольоровими намистинками. Вчені відстежували розташування кожної кулі протягом 54 днів у 2009 році, а потім повернулися, щоб перевірити їх через роки.
За результатом, було видно, що кулі льодовикового моху рухалися разом. Спочатку вчені подумали, що “миші” просто скотилися вниз по схилу, проте це було не так. Потім дослідникам здалося, що вітер дме в одному і тому ж напрямку. Але коли вони вимірювали домінуючий напрямок вітру, це теж нічого не пояснювало.
І нарешті, гляціологи розглядали сонце, яке плавить лід і змушує рухатися кулі моху, але напрямок випромінювання не збігалося з напрямком руху куль. На жаль, дослідники досі мізкують над тим, чому льодовиковий мох рухається саме так.