Нове дослідження стало першим, у якому вивчили присутність мікропластику та різних волокон у тканинах найбільших акул – сірої бичачої, тигрової, білої та бронзової молотоголової.
Великі білі акули (Carcharodon carcharias) – найбільші хижі риби
Австралійські вчені з Університету Гріффіта в Південно-Східному Квінсленді розповіли про наявність мікропластику і волокон, які використовуються людиною у виробництві різних товарів і пакування, в кишечнику і м’язах чотирьох великих видів акул. Стаття про це опублікована в журналі Chemosphere.
Пластикове сміття домінує в морях і океанах нашої планети. Частинки мікропластику (розміром менше п’яти міліметрів) і волокон, наприклад на основі целюлози, знаходять повсюдно у Світовому океані та його екосистемах різних рівнів, від зоопланктону до великих ссавців.
Але, незважаючи на безліч досліджень, досі не так багато відомо про присутність мікропластику і мікроволокон в організмах представників морської мегафауни. Нещодавно мікропластик виявили в тканинах китів і дельфінів, для невеликих акул це теж припускали, а тепер австралійським вченим вдалося підтвердити і доповнити попередні висновки.
Учасницями нового дослідження стали акули чотирьох видів, що входять до списку найбільших: сіра бичача, або тупорила (Carcharhinus leucas), бронзова акула-молот (Sphyrna lewini), тигрова (Galeocerdo cuvier) і біла (Carcharodon carcharias). Риб виловлювали біля берегів Південно-Східного Квінсленда (Австралія) з березня 2019-го по грудень 2020-го в рамках Квінслендської програми контролю акул.
Потім вчені збирали матеріал для дослідження: загалом вдалося отримати 38 зразків кишківника і 19 зразків м’язів. Їх очищали ножем або скальпелем, ретельно промивали, нарізали на фрагменти, заморожували і піддавали іншим маніпуляціям – зокрема, інкубації та фільтрації. Нарешті, проби вивчали під стереомікроскопом.
Мікропластик та інші волокна виявили в 31 з 38 зразків кишківника: у 10 з 11, що належать сірій бичачій акулі; у шести з семи, що належать білій акулі; у 12 з 15, що належать тигровій акулі; у трьох з п’яти, що належать бронзовій акулі-молоту. У середньому на одну особину припадало 3,1 ± 2,6 частинки, або 0,03 ± 0,02 частинки на грам тканини кишечника. Загалом у пробах кишківника акул виявили 128 частинок, 92% з яких були волокнами, а 10 – фрагментами мікропластику з поліетилену та поліпропілену.
Кількість мікропластику і непластичних волокон на одну акулу чотирьох видів (червоним кольором показані волокна, фіолетовим – фрагменти мікропластику) / © Chemosphere
У м’язах акул виявили менше частинок мікропластику та інших волокон: у 12 із 20 зразків виявили 19 частинок, тобто від 0,02 до 0,04 частинки на грам м’язової тканини у чотирьох видів. Як і в кишечнику, переважали саме волокна (95%, 18 штук), а фрагмент мікропластику був лише один – з поліетилену. Розмір волокон варіювався від 125 до 3850 мікрометрів у довжину і від 11 до 39 мікрометрів завширшки.
Вони нагадали, що в тій же Австралії люди вживають м’язи акули в їжу. Отже, наявність мікропластику та інших волокон може становити ризик і для людини, хоча, безсумнівно, ступінь впливу в такому разі є низьким порівняно з основними джерелами – повітрям і водою.