Астрономи з США змоделювали процеси викиду молодих землеподібних планет з їх систем і прийшли до висновку, що це дуже часта подія. На одну зірку може припадати в середньому дві-три “втрачених” нею планети, що мандрують в міжзоряному просторі.
Вони практично невидимі через відсутності помітного власного випромінювання. Якщо це так, планети-волоцюги є найбільш численним класом великих об’єктів в нашій Галактиці, а їх загальне число може перевищувати півтора трильйона.
Вчені провели моделювання процесу утворення планетної системи у зірок типу Сонячної. У симуляційних систем були ті ж параметри, що і в нашій — включаючи планети-гіганти і ту ж масу землеподібних планет. Під час модельованого формування за рахунок взаємодії протопланет і великих планет середня система викидає приблизно третину маси протопланетного диска. З неї 0,79 маси Землі вилітає з системи у вигляді планет середнім розміром приблизно з Марс, і ще стільки ж — у вигляді тіл розміром з великий астероїд або карликову планету.
Середня кількість таких планет склало 7,9 на одну зірку типу Сонця, а їх середня маса — 0,1 земної. Це порівняно невеликі тіла, з силою тяжіння, що відповідає приблизно 0,4 g. Щоправда, зірки, у яких немає планет-гігантів, викидали назовні тільки астероїди. Без великих планет дрібні було нікому “виштовхувати” з системи.
Дослідники виходили з припущення, що лише меншість світил Галактики має великі планети, оскільки вважається, що червоні карлики (найбільш масовий тип зірок) їх позбавлені. Виходячи з цього, середня кількість планет-волоцюг розміром з Марс становить 2,5 на одну зірку. Всього в Галактиці близько 200 мільярдів зірок, на які може припадати півтрильйона “вільних планет”.
Автори роботи спробували з’ясувати, наскільки реально знайти їх телескопами, і прийшли до невтішних висновків. У загальному випадку вони будуть непомітні. У міжзоряному просторі майже немає світла, який вони могли б відобразити, а їх власне теплове випромінювання мізерно мало. Замерзла атмосфера і океани сформують крижану кірку, що грає роль теплоізолюючого матеріалу.
Навіть дев’ята планета Сонячної системи, у десятки разів більш масивна і, можливо, з не повністю замерзлою атмосферою досі не видима в телескопи, хоча знаходиться всього в 100 мільярдів кілометрів від Сонця. Планети-мандрівники в середньому віддалені від найближчих зірок на трильйони кілометрів, до того ж вони набагато менші.
Це означає, що в телескопи їх можна буде побачити, лише якщо вони випадково проходять між Землею і віддаленою зіркою. Але підтвердити такий транзит буде складно. У більшості випадків він буде разовим, оскільки планета-волоцюга не обертається навколо такої зірки, а просто пролітає повз.