Міжнародна група дослідників визначила основні причини падіння династії Цин – колись наймогутнішої імперії в Східній Азії.
На піку свого розвитку китайська династія Цин була найпотужнішою державою не тільки Східної Азії, а й однією з найсильніших у світі. Під проводом маньчжурських імператорів Кансі (1662-1723 роки) і Цяньлуна (1736-1795 роки) країна зробила численні успішні військові кампанії з розширення своїх володінь.
У той період в китайській економіці впровадили чимало нововведень і в сільському господарстві, і в промисловості, і в торгівлі, що забезпечило державі тривалий період швидкого економічного зростання. Падіння династії Цин стало важливою подією в історії Китаю, що ознаменувало кінець періоду імперського правління, що тривав більше двох тисячоліть.
Майже 200 років історики обговорювали точні причини падіння династії Цин. На відміну від попередніх китайських держав, занепаду цієї династії не передував період роздробленості або тривалої стагнації. Тому називалися найрізноманітніші причини ослаблення – від екологічних катастроф до іноземних вторгнень, голоду і повстань. Але жодна з цих гіпотез не давала повної і ніким не оспорюваної картини події.
Міжнародна команда вчених, до якої увійшли фахівці з Центру комплексних наук у Відні (Австрія), виявила ключові причини краху останньої китайської династії. Їх дослідження опубліковано в журналі PLOS One.
Головних причин падіння династії виявилося три. Першим став чотириразовий демографічний вибух між 1700 і 1840 роками. Зростання населення закономірно призвело до скорочення ресурсів — земельних наділів. Селяни стали недоїдати, почалося масове зубожіння.
- Англію попередили про страшне кліматичне майбутнє
- Передбачені катастрофічні сонячні супербурі
- Велика частина земного вуглецю може бути прихована у внутрішньому ядрі планети
Крім того, сплеск народжуваності посилив конкуренцію за владу і позиції в еліті. Число претендентів на ту чи іншу посаду зростало, а кількість присуджуваних вищих вчених ступенів, які були потрібні для отримання такого статусу, скорочувалася, досягнувши мінімуму в 1796 році. Все це породило величезне число незадоволених. Соціальні ліфти в країні були відсутні, що призвело до Тайпінського повстання в 1850-1864 роках. Жертвами цієї війни стали в цілому 20-30 мільйонів осіб.
Третьою причиною стали витрати держави на придушення повстання, а ще зниження продуктивності праці, зростання торгового дефіциту у зв’язку з виснаженням запасів срібла. Влада робила спроби впоратися з виниклими труднощами, але їх реформи провалилися.
Зазначимо, що автори нової роботи досить сильно відхиляються від традиційного для історіографії бачення причин занепаду імперії Цин з середини XIX століття. Зазвичай ключовими причинами тут називають опіумний конфлікт – ситуацію, коли імператори династії Цин боролися з продажем важких наркотиків, що завозяться на західних кораблях, а європейські наркоторговці, спираючись на армії і флоти своїх держав, відстоювали право вільно продавати опіум. Результатом цього конфлікту стали серія опіумних воєн, розорення Китаю, часткове руйнування його столиці і загальне ослаблення центральної влади, яка, в силу військових поразок від англійців і французів, просто не могла контролювати велику країну.
Скориставшись цим хаосом, Хун Сюцюань – виходець з бідняків, завдяки соціальним ліфтам імперії Цин здобув освіту і став учителем — і підняв повстання тайпінів, що стало найкривавішою подією XIX століття із загальним числом жертв набагато більше, ніж у всіх інших війнах і конфліктах того століття, разом узятих.
Але ось з впливом демографії все не так однозначно. За сучасними уявленнями, Китай 1840 року по населенню поступався Китаю після опіумних воєн в тому ж XIX столітті — коли ніяких повстань масштабу Тайпінського не було. Отже, бачити в демографічному вибуху XVIII століття причини занепаду імперії Цин дещо складніше, ніж позначили дослідники.