Кістяки динозаврів з пізнього крейдового періоду свідчать, що перед масовим вимиранням ці істоти мешкали в яскравих і регіонально відмінних екосистемах.
Дослідження порід Наашоібіто у формації Кіртленд на північному заході Нью-Мексико, проведене палеонтологом Даніелом Пеппе з Університету Бейлора, виявило докази існування різноманітних та активних спільнот динозаврів до самого удару астероїда. Використовуючи високоточне датування, вчені визначили, що ці рештки належать до періоду 66,4–66 мільйонів років тому, тобто збігаються за віком із відомими скам’янілостями з Хелл-Крік у Монтані та Дакотах. “Вони не були на межі зникнення — це були яскраві, різноманітні спільноти,” — зазначив д-р Пеппе.
Аналіз викопних решток за допомогою екологічних і біогеографічних методів показав, що динозаври на заході Північної Америки жили в окремих біопровінціях, розділених не горами чи річками, а температурними різницями між регіонами. Це спростовує давню гіпотезу про поступове зниження різноманіття динозаврів перед вимиранням. “Наші нові дані показують, що динозаври не перебували в занепаді,” — сказав Ендрю Флінн з Університету штату Нью-Мексико. “Вони процвітали, а астероїд просто знищив усе миттєво.”
Ці висновки мають значення не лише для розуміння зникнення динозаврів, а й для того, що сталося потім. Протягом 300 000 років після катастрофи ссавці почали стрімко еволюціонувати, опановуючи нові екологічні ніші. “Температурні закономірності, що формували спільноти динозаврів, залишились і в палеоцені,” — зазначають дослідники. Ці кліматичні відмінності зумовили формування північної та південної біопровінцій ссавців, які збереглися й донині.
Таким чином, пізньокрейдові динозаври не зникали поступово, а були частиною складних регіональних екосистем, раптово зруйнованих катастрофою, що, втім, відкрила шлях для нового розквіту життя.