Чума досі не зникла з лиця Землі з тієї причини, що її збудник, чумна паличка, може ховатися усередині амеб, використовуючи особливий білок, який є своєрідним сигналом “не їж мене”, йдеться в статті, опублікованій в журналі Applied and Environmental Microbiology.
“Як правило, чумна паличка Yersinia pestis поширюється від одного гризуна до іншого гризуна за допомогою бліх, періодично потрапляючи в організм людини. Коли гризунів мало і бактерії складно поширюватися від однієї жертви до іншої, вона ховається в амебах і вичікує зручного моменту”, — розповідає Вівека Вадівалу (Viveka Vadyvaloo) з університету штату Вашингтон у Пуллмане (США).
Людство пережило кілька масштабних епідемій зі схожими симптомами, які описуються як “чума”. Першою з них стала чума Юстиніана, що спалахнула в Візантії і в Середземномор’ї в середині 6 століття і забрала життя понад 100 мільйонів осіб. Іншим схожим епізодом була середньовічна “чорна смерть”, яка знищила близько третини жителів Європи в середині 14 століття, і спалаху чуми в Азії в 18 і 19 століттях.
В останні кілька років генетикам вдалося витягти рештки ДНК цих бактерій з костей їхніх жертв і довести, що всі вони викликалися різними, але схожими штамами однієї і тієї ж бактерії — Yersinia pestis. Як сьогодні вважають палеогенетики, чума супроводжувала еволюцію людства у всі часи його розселення по Європі та Азії в останні 15-10 тисяч років, періодично зникаючи і з’являючись.
Вадівалу і її колеги зацікавилися тим, як чума змогла прожити так багато часу і не зникнути з лиця Землі в ході чергової великої епідемії, убивши всіх своїх носіїв ще до того, як вони встигли поширити мікробів по новим популяціям гризунів або людей.
Намагаючись зрозуміти, чому цього не відбувається, вчені звернули увагу на те, що багато мікробів можуть виживати навіть в тих випадках, якщо їх “проковтують” так звані макрофаги – спеціалізовані клітини імунної системи, які знищують мікробів і схожі за своїм виглядом і манерою поведінки на амеб і інших найпростіших. Подібний трюк, як відзначають вчені, освоїли і самі Yersinia pestis, а також багато інших небезпечні збудників хвороб.
Це наштовхнуло вчених на думку, що амеби можуть виступати в якості природних резервуарів і рознощиків чуми. Вони перевірили цю ідею, виростивши і перемішавши колонії трьох найбільш небезпечних штамів чумної палички і колонію звичайних ґрунтових амеб Acanthamoeba castellanii.
Через деякий час вчені заповнили пробірку речовиною, що вбиває чумну паличку, і перевірили, чи присутні в амебах “живі” клітини Yersinia pestis. Для цього біологи “розчинили” клітинні оболонки амеб і помістили цей “коктейль” з їх нутрощів в середовище, яке сприяє зростанню бактерій.
Як виявилося, бактерії дійсно вижили, і почали розмножуватися, потрапивши у сприятливі умови. Секретом їх виживання був особливий білок, який Yersinia pestis виробляла у великій кількості і який означав “не їж мене” на хімічній мові амеб. Коли вчені видалили ген, відповідальний за виробництво цієї молекули, чумні палички почали розчинятися при попаданні в амеби, що підтвердило ключову роль у виживанні мікроба всередині амеби.
Як вважають учені, такий “симбіоз” бактерій і амеб може пояснювати, чому чума не зникала після великих епідемій в давнину, і продовжує турбувати людство і сьогодні в країнах світу. Спостереження за тим, як чумна паличка і амеби взаємодіють у ґрунтах таких регіонів, можуть допомогти частоті розвитку спалахів та епідемій чуми, підсумовують автори статті.