Метан — потужний парниковий газ. Скільки-небудь підвищене виділення його в атмосферу тягне за собою великі кліматичні наслідки. Тому не дивно, що вчені уважно стежать за можливими «витоками».
Цього разу група вчених з Університету Ланкастера вивчила гази, що виділяються льодовиком Сольхермайокюлль. Цей льодовик, розташований на півдні Ісландії, а під ним знаходиться вулкан Катла. Вулкан вивергається приблизно раз на 80-100 років, а в період між виверженнями, як зараз, виділяє гарячі гази, підігріваючи все навколо.
У нашому випадку вулкан виступає «грілкою» льодовика, забезпечуючи наявність під ним рідкої води зі всіма належними у такому разі наслідками. Ложе льодовика в принципі і так пристосоване до вироблення метану — там є колись захоплена з поверхні органіка, є мікроби і там майже немає атмосферного кисню, що окислює вуглець. Але, зазвичай, там холодно, і тому мало бактерій. Вулканічна «грілка» виправляє цю «несправедливість» — в околицях Катли під льодом тепло. Для бактерій створені найкращі умови.
Вчені досліджували склад талих підльодовикових вод, що виходять на поверхню з-під Сольхермайокюлля. Виміри показали, що льодовик випускає в атмосферу приблизно 1 тонну метану кожен день. Це приблизно еквівалентно газам, що випускають 136 тисяч корів, і це помітно перевищує метановиділення будь-якої земної водойми порівнянного обсягу.
Були взяті і проаналізовані зразки води з талого потоку з-під льодовика Сольхаймайокулль і зразки оточуючих гірських порід. Останнім вимагалося, щоб переконатися, що місцеві умови тут не при чому. Найбільша концентрація метану знайшлася саме у воді з-під льодовика.
У випадку з водоймами, не закритими зверху льодом, мікробне утворення метану зазвичай закінчується окисленням метану киснем з утворенням вуглекислого газу і води. Тут метан виділяється в атмосферу. Між тим, його парниковий потенціал у 28 разів вище, ніж у вуглекислоти.