Багато хто з нас любить говорити, що ми «вміємо робити кілька справ одночасно». Проте відомий невролог Річард Сітович наголошує: так званій «багатозадачності» не під силу ні людський мозок, ні навіть комп’ютер. Машина насправді розподіляє процесорний час між завданнями, а не робить їх синхронно. Водночас наш мозок узагалі не призначений для паралельного виконання кількох справ. Цей хибний підхід шкодить і якісному результату, і здоров’ю мозку.
Хибна ідея про «мультизадачність» і реальність нашого мозку
Рекламні слогани часто переконують нас, що комп’ютери нібито «працюють у багатозадачному режимі». Однак їм вдається лише швидко переключатися з одного завдання на інше, виділяючи кожному завданню певні мілісекунди процесорного часу. Якщо навантаження стає надто великим, навіть найпотужніший процесор може «зависнути».
Людський мозок реагує подібно — коли одночасно конкурують кілька завдань, йому не вистачає енергії для продуктивної роботи над усіма відразу. У результаті людина виконує кожне завдання гірше. Замість очікуваної ефективності багатозадачність лише погіршує результати.
Кел Ньюпорт, професор інформатики з Джорджтаунського університету, застерігає: навіть коротке «перескакування» до пошти чи соцмережі шкодить не менше, ніж типова багатозадачність. За його словами:
Дослідження про втрати уваги та пам’яті
Кліффорд Насс, професор зі Стенфорда, присвятив багато часу вивченню впливу паралельного виконання справ. Спочатку він очікував, що люди, які звикли до мультизадачності, навчаться ігнорувати неважливе та швидко переключатися між процесами. Але результати виявилися протилежними: такі люди гірше відфільтровують непотрібну інформацію, мають неорганізованіші спогади та дуже повільно переключаються з одного завдання на інше.
Більше того, навіть коли піддослідні в ході експериментів бачили, наскільки їхня продуктивність падає, вони часто ігнорували факт власних помилок і продовжували запевняти, що впевнено «встигають усе й одразу».
- Гроші є провідною причиною стресу в світі
- Вчені розповіли, чому з роками час йде швидше
- Чому ми не будемо жити більше ста років
«Медійна багатозадачність» у щоденному житті
Звичка дивитися телевізор і одночасно користуватися смартфоном стала настільки поширеною, що понад 60% дорослих американців регулярно комбінують кілька екранів. Дослідження показали, що люди, які часто паралельно використовують різні медіа, мають більше проблем із фокусуванням та схильність забувати важливі речі. Ба більше, у них фізично менша передня поясна частина кори головного мозку, яка відповідає за керування увагою.
Висновки окремого дослідження, проведеного з дітьми 18-місячного віку, засвідчили: що довше дитина перебуває в «екранній багатозадачності», то гірші в неї пізнавальні навички в дошкільному віці й більше поведінкових проблем у 4–6 років. Науковці радять уникати поєднання кількох девайсів водночас хоча б до двох років.
Ціна помилок у медицині
У галузях, де будь-яка дрібниця може бути вирішальною, наприклад у медицині, відволікання може мати фатальні наслідки. Показовою є історія, яку обговорювали зі студентами-медиками в Університеті Джорджа Вашингтона: резидент-лікар у дитячому онковідділенні пропустив важливе призначення препарату, бо на декілька секунд переключився на телефонне повідомлення про вечірку. Коли помилку помітили, у дитини вже розвинулася ниркова недостатність і стався шок.
Інші дослідження свідчать: у відділеннях інтенсивної терапії помилки з ліками почастішали, коли медсестрам телефонували або надсилали повідомлення незадовго до введення препаратів.
Ще одним негативним прикладом є перехід на електронні медичні записи, що змушує лікарів витрачати частину прийому за комп’ютером замість того, щоб спілкуватися з пацієнтом безпосередньо. Заповнювання безлічі полів і форм потребує великих ресурсів уваги, а отже, зменшує якість «живого» діалогу та здатність лікаря уважно слухати.
«Неуважна сліпота»: коли ми дивимося, але не бачимо
В Університеті Джорджа Вашингтона професор Сітович зауважив, як студенти, захоплені екранами смартфонів, часто навіть не помічають його присутності — наш мозок відсікає все, що не в центрі уваги. Це явище має назву «неуважна сліпота» або «сліпота змін» і означає, що ми просто не бачимо того, чого не очікуємо побачити чи свідомо не помічаємо. У багатьох експериментах доведено, що люди можуть не зауважувати навіть очевидних речей перед очима, якщо спрямовані на інше завдання.
Такий ефект небезпечний і для процесу навчання майбутніх лікарів: відволікаючись на девайси, вони не зауважують деталей, які мають велике значення в діагностиці та лікуванні.
Чи є резерви в мозку для «справжньої» багатозадачності?
Популярним міфом залишається переконання, що ми використовуємо лише 10% своїх нейронів, а решта — «сплячий резерв». Однак з погляду біології все інакше: мозок постійно споживає багато енергії. У дорослої людини він становить лише 2% маси тіла, але «з’їдає» 20% усіх калорій, у дитини цей показник сягає 50%, а у немовляти — 60%. Це доводить, що вільних «резервів» уваги і пам’яті не існує — мозок і так працює на повну, просто не може бути активним весь обсяг нейронів одночасно.
Еволюція передбачила механізми, які дають змогу лише невеликому відсотку клітин функціонувати в певний момент, щоб уникнути перевантаження. Будь-яке серйозне переключення уваги вимагає додаткового енергетичного ресурсу, тому багатозадачність і стає такою обтяжливою для нашого інтелекту.
Висновки: як не виснажувати свій мозок
- Фокусуйтеся на одному завданні. Що більше мозок змушений розпорошуватися, то менше сил залишається на глибоку обробку інформації.
- Уникайте миттєвих перемикань. Навіть 15-секундне відволікання на соцмережі чи пошту стає «отрутою» для продуктивності.
- Створюйте умови для зосередження. Якщо ваша робота потребує уваги, намагайтеся обмежити повідомлення на телефоні, зайві вкладки на комп’ютері тощо.
- Не вірте міфам про «резерви мозку». Ми вже й так працюємо на межі можливостей — додаткові паралельні задачі лише перевантажують нас і знижують якість роботи.
Наш мозок — надзвичайно потужний орган, але водночас і дуже вразливий до перенавантаження. Дбати про нього означає свідомо обирати: або повноцінно виконувати одне завдання за раз, або ж ризикувати якістю й здоров’ям через ілюзію «багатозадачності».